Жук Андрій Ілліч (1880, Вовчок, Полтавська область – 1968, Відень) — український громадсько-політичний діяч, дипломат, кооператор, публіцист та історик.

Андрій Жук народився в селі Вовчок Лубенського району Полтавської області, де й закінчив 3-річну парафіяльну школу. Свій шлях у громадсько-політичній діяльності розпочинає ще в 20-річному віці, ставши членом українського нелегального гуртка, одним із керівників якого був Микола Порш. Разом із Дмитром Антоновичем (один із засновників Революційної української партії) брав участь у подіях революції 1905 – 1907 рр. Після двох арештів у 1907 році спільно з Володимиром Винниченком та Володимиром Степанківським перебрався до Львова (Австро-Угорщина), де проживав до 1914 року.

Пов'язані персони

У серпні 1914 р. переїхав до Відня й брав активну участь у формуванні української державності. Спочатку перебував на дипломатичній службі в посольстві Української Держави в Відні, але згодом у 1919 році був призначений радником МЗС Української Народної Республіки. Читайте детальніше про Створення Дипломатичної Місії Української Народної Республіки у Відні на сайті Інтерактивний український Відень у розділі “події”.

Однак вже на початку 1920 року Андрій Жук пішов у відставку. Причиною цього стала позиція Симона Петлюри на укладання союзницької угоди з Польщею, яку Андрій Жук вважав помилкою. Крім цього, працював деякий час референтом диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича та співпрацював на початку 1920-х рр. із Закордонним Центром ЗУНР у Відні.

Паралельно був членом різних організацій: Головної української ради (1914–1915 рр.), Загальної української ради від Наддніпрянської України (1915–1916 рр.), Бойової управи УСС (1915–1920 рр.). У 1919 році ввійшов до Української народної партії.

У 1930 році відійшов від активної політичної діяльності, після чого повернувся до Львова. Але вже на початку Другої світової війни й окупації радянськими військами Львова у 1940 році таємно перетнув радянсько-німецький кордон та знову оселився у Відні (Josefstädterstrasse 79/1/11). Будучи активним діячем української громади у Відні,  досліджував історію українського революційного руху початку 20 століття, зокрема РУП, та національної суспільно-політичної думки. Помер у Відні 3 вересня 1968 року у власному помешканні о 20:00 та був похований на Дьоблінгер Фрідгоф — поле 15 – ряд 4 – могила номер 2 (Döblinger Friedhof in der Gruppe 15 – Reihe 4 – Grab Nr. 2).

Упродовж усього життя Андрій Жук залишався активним та помітним громадським діячем. Почав друкуватися з 1901 року, коли перша хронікальна публікація з’явилася в «Літературно-науковому віснику». Багато його робіт було надруковано у виданнях «Український  прапор» (Відень – Берлін) та «Рада» (Львів). Друкувався також і в багатьох інших виданнях Європи, США та Канади – «Українському віснику» (Берлін), «Краківських вістях» (під час Другої світової війни), «Вільній Україні», «Українському самостійнику» та «Сучасності».

Історик Ігор Гирич називає Андрія Жука «сірим кардиналом» самостійницького руху України. Адже в період активної політичної діяльності дипломат ніколи не очолював організацій, ідейним керівником яких він фактично був.

Література:

• Ігор Гирич. Жук Андрій Ілліч, history.org.ua, 2005.
• Ігор Гирич. Андрій Жук як політичний мислитель і дослідник історії визвольного руху поч. ХХ ст., i-hyrych.name, 16.10.2019.