Українська громада у Відні розвивалася і кількісно зростала від часу приєднання Галичини до Австрійської імперії наприкінці XVIII ст. Оскільки місто було столицею монархії, воно приваблювало представників усіх народів імперії, чимало українців приїздили сюди на навчання та стажування. На зламі XIX–XX ст. Відень був найбільш активним осередком українського життя за межами етнічних українських територій. У першій половині ХХ ст. чимало українців проживали у Відні у статусі емігрантів. Серед них були студенти, робітники, дипломати, політики, службовці, а також емігранти з східноукраїнських земель, військовополонені, які служили в російській армії тощо. Значний потік біженців спричинила у 1914 р. окупація Галичини і Буковини російськими військами. 

У першій третині ХХ ст. з Віднем була пов’язана історія багатьох українських установ та організацій – це Головна Українська Рада, Українська парламентська репрезентація, Українська національно-демократична партія, Український допомоговий комітет, Загальна українська культурна рада та інші українські установи, які переїхали до Відня або були створені. До Відня переїхав уряд Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), було створено Союз визволення України та формувалася Центральна управа УСС. У 1921 р. у Відні було відкрито Український вільний університет. Діяла також віденська читальна товариства «Просвіта», «Комітет українська школа», «Союз журналістів і письменників». Священники-емігранти об’єднувалися в організацію «Представництво українського католицького духовенства». Вони намагалися продовжувати свою душпастирську діяльність, а також сприяли звільненню священників з Талергофа, надавали матеріальну та духовну допомогу українським емігрантам, долучалася до звільнення митрополита Андрія Шептицького з російського заслання. Українське жіноцтво об’єднувалося у віденський Український жіночий союз, який належав до Української жіночої ради, яка була складовою Міжнародної жіночої ради.

Пов'язані події

Українським осередком у Відні була церква Святої Великомучениці Варвари, яка упродовж століть гуртує українську громаду. Церква св. Варвари виконувала не лише релігійну, а й організаційну, культурно-освітню, просвітницьку та благодійну роль. З 1860-х років при церкві функціонувало  Братство святої великомучениці Варвари, яке об’єднувало українців-емігрантів. Грамотою 11.6.1901 р. діяльність Братства була відновлена, а Статут погоджений митрополитом Андреєм Шептицьким. Члени Братства часто організовували різноманітні заходи, зокрема святкові вечори та вистави. 

Пов'язані вулиці/місця

У лютому 1915 р. Братство св. Варвари організувало аматорське представлення М. Альбиковського: «Ох, не люби двох!», а зібрані кошти були призначені на фонд Українських січових стрільців. Товариство долучалося до святкування релігійних свят, зокрема до дня св. Миколая для українських дітей у Відні. Діяльність Церкви св. Варвари та товариства особливо активізувалася за пароха о. Мирона Горникевича, який був надзвичайно активним душпастирем та зумів не лише об’єднати українську громаду у Відні, а й активізувати її діяльність. М. Горникевич ініціював створення та діяльність українських громадських організацій. Парох організував пластовий курінь у Відні, а на літні канікули відправляв на відпочинок у Підлюте до Пластового табору молодь з Відня. Крім цього, отець Мирон зумів активізувати діяльність хору, артистичного гуртка при церкві св. Варвари у Відні. Гуртківці співали українські народні пісні та танцювали українські народні танці, а доповіді про українську історію розповідав доктор теології, капітан УГА Ганс Кох, який був родом з німецької колонії (Kaltwasser) у Галичині. За допомогою цих та інших заходів о. М. Горникевич з парафіянами популяризували українську культуру, звичаї та традиції серед неукраїнського населення: «В цей спосіб розбиваєм цего тумана, що наші пісні і танці російські». Парафіяни церкви св. Варвари організовували виступи не лише у Відні, а й у курортних місцевостях Австрії: Медлінгу, Клостернойбургу, Бадені. Невідома адресатка у листі до о. Мирона Горникевича ділилася враженнями про музичний концерт у Медлінгу:

«Дуже то гарно, що на такій далекій чужині розноситься славна наша українська пісня, але я знаю, що якби Тебе не було у Відні, то всього того не було».

Пов'язані будинки

Українські емігранти у Відні організовували заходи на честь Тараса Шевченка, Івана Франка, Івана Мазепи, зокрема  Січові та Літературні вечори. У 1928р. був організований літературний вечір, присвячений 40-літньому ювілею літературної діяльності Ольги Кобилянської. До складу організаційного комітету належали: О. Левицька, К. Модна, А. Жук, др. О. Грицай, Ю. Витошинський. На літературному заході вступне слово виголосив А. Жук, а з доповідями про творчість О. Кобилянської виступали О. Грицай і Я. Лагодинська. 

Пов'язані персони

Серед українських емігрантів у Відні було чимало робітників, які потребували організаційної, правової та матеріальної підтримки. З цією метою вони об’єднувалися у соціальні організації. З кінця 1890-х років у Відні функціонувало товариство українських робітників «Родина», яке періодично організовувало свячене, народні забави з танцями, збори та інші заходи, участь у яких брали не лише члени товариства, а й інші представники української діаспори. Стосовно організаційних питань товариство вело переписку з М. Грушевським. У 1921 р. товариство відзначало 25-літній ювілей. З нагоди цього свята була написана пісня, в якій автори відобразили настрої і переживання українців-емігрантів у Відні: 

Давно колись на чужині 

Зійшлись ми, мужні і самітні,

Щоб рідні, тихі і привітні

Тут розпалить свої огні.

Родинне огнище в чужих 

Пригріло нас, як Україна, – 

Одна сім’я, одна Родина

Навіки нас з’єднала всіх. 

Ми обертали сум життя 

У золоті квітчасті мрії 

І гріли в серцеві надії 

На неминуче вороття

До Батьківщини – 

В співучі бори,

В зелені гори,

У рідні, любі полонини.

У церкві св. Варвари є меморіальна таблиця, виготовлена з нагоди 40-літнього ювілею товариства українських робітників «Родина» у Відні. Також є у церкві ікона Божої Матері з ХVII ст, пожертвувана товариством з нагоди цього ж ювілею.

Оголошення товариства Родина про Народну забаву з танцями у Відні. 1921р.

Важливу роль у об’єднанні українських емігрантів у Відні відігравало українське академічне товариство «Січ». Це була молодіжна студентська організація, створена під час «Весни народів» вихідцями-студентами з Галичини, які навчалися у Відні. Члени товариства та громадськість констатували, що «Січ» зіграла велику роль у формуванні та піднесення української національної ідеї: «Січ є вислідом антагонізму до пануючого тогді рутенства і русофільства, вислідом дозрілої уже тоді української національної думки». Січовики були переконані, що товариство «дала почин до скристалізування української національної думки і ідеології», а її організатор та перші члени «були перші, що поставили українську національну думку, щоб впровадити її в русло організаційного життя, беручи за своє національно-патріотичне Вірую Заповіт великого Кобзаря. Вставайте, кайдани порвіте». Члени товариства часто мали зустрічі з представниками української колонії у Відні, з якими обговорювали актуальні суспільно-політичні, релігійні теми. Велику увагу приділяли поширенню науки і знань серед української молоді. Часто товариство організовувало вечорниці з танцями. При товаристві «Січ» функціонувала бібліотека, навколо якої групувалося ціле духовне життя товариства. Її фонди були найчисельнішими серед слов’янських товариств у Відні. Бібліотека періодично поповнялася українськими видавництвами: «Діло», «Український прапор», «Журавлі», «Наукове товариство імені Шевченка» тощо. Здебільшого це були пожертвування або купівля по знижених цінах. У товаристві також функціонувала читальня, де можна було ознайомитися з політичними, літературно-науковими, популярними та гумористичними часописами. Крім цього, «Січ» була задіяна у організуванні Великого Балу у Відні.

Пов'язані організації

Почесними членами товариства «Січ» було проф. С. Дністрянський, проф. Богдан Бережницький, генерал Зазар Павлюх тощо. Зокрема, Генерал Павлюх навчався у Віденському університеті, з 1873 р. був членом товариства «Січ» у Відні. Згодом був іменований почесним членом товариства та одним із співавторів ювілейних збірників УАТ «Січ» у 1908 і 1932 рр. Брав активну участь у створенні УСС, Комітету допомоги українським біженцям Галичини та Буковини у Відні. С. Дністрянський був відомим вченим-правознавцем, автором проекту Конституції ЗУНР. В еміграції С. Дністрянський займався науково-видавничою діяльністю та був головою Українського товариства здвигнення освіти. Він видавав книги з теорії держави і права, філософії права, про «Україну та східне питання» українською, французькою, англійською, німецькою, чеськими мовами. С. Дністрянський часто писав отцю-митрату Титу Войнаровському про побут в еміграції, ділився як негативними так і позитивними моментами: «Одну добру сторону має однак для мене еміграція – а саме, що я тепер для народної справи більше працюю, ніж коли-небудь раніше, бо під теперішню пору треба оглядатися й на будуче». Б. Бережницький був концертмейстером у Віденській народній опері, працював в оркестрі Оскара Недбала, був членом квартету Г. Ґоттесмана у Відні. Варто зауважити, що на «Січ» мали вплив також представники соціалістичних ідей, як-от М. Драгоманов, О. Терлецький. Почесними членами товариства були також М. Грушевський, І. Франко, В. Винниченко.

Пов'язані пам'ятники

Діяльність «Січі» була тісно пов’язана з іншими українськими організаціями в еміграції. Українська діаспора по всьому світі святкувала ювілей товариства «Просвіта». Особливою активністю та організованістю відзначалися святкування у Відні. З великою пошаною до дня заснування «Просвіти» ставилися члени товариства «Січ»: «День 8 грудня 1868р. – це один з найважливіших дат у національному розвою українського народа на галицьких землях, це один з угольних каменів у будові нашої власної хати; це день перемоги української стихії над всякими ворожими для нас заходами і змаганнями, щоб знищить своєрідну українську культуру, – ба, навіть нашу окремішність», – писав один із членів товариства «Січ» у Відні. У створенні та функціонуванні патріотичних українських організацій було багато спільних сторінок. З історією товариств «Січ» та «Просвіта» тісно пов’язане ім’я Наталя Вахнянина. Навчаючись на філософському факультеті Віденського університету, він заснував та став першим головою товариства «Січ». Після закінчення університетських студій у Відні повернувся у Львів, де заснував товариство «Просвіта», а згодом чимало інших культурних та політичних організацій. Ще один вихованець Віденського університету Михайло Галущинський очолював товариство «Січ» у Відні, а у 1923–1931 рр. був головою товариство «Просвіта» у Львові. 

У березні 1928 р. українці-емігранти святкували 60-річний ювілей створення українського академічного товариства «Січ» у Відні. Програма свята складалася з відомих творів українських поетів та композиторів. На згадку про діяльність та столітній ювілей українського академічного товариства «Січ» у церкві св. Варвари встановлена меморіальна таблиця. 

Програма ювілейного заходу товариства Січ у Відні. 1928р.

З другої половини ХХ ст. у середовищі української громади Відня спостерігався активний організаційний рух. Представники української діаспори об’єднувалися у соціальні та культурно-освітні товариства: «Січ», «Родина», «Пласт», Братство святої великомучениці Варвари тощо. У цих організаціях українці-емігранти, які знаходилися у австрійській столиці, знаходили матеріальну та духовну підтримку, частинку Батьківщини.

Статтю підготовлено на основі архівних матеріалів Відня та Львова, періодичних видань і досягнень історіографії.

Автор 

Оксана Пасіцька 

доктор історичних наук 

• Львівський Манчестер і Галицька Каліфорнія: соціально-економічна діяльність українців Галичини (20-30-ті роки ХХ ст.). Монографія. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2019. 572 с. 
• Бізнес-леді Галичини: історії успіху й неуспіху. Відеозапис  
• «Львівський Манчестер і Галицька Каліфорнія». Відеоролик 
• Андрей Шептицький – монах, менеджер і підприємець. Документальний короткометражний фільм. Час: 11хв 58 с. 
• Довірена особа митрополита Андрея Шептицького – Тит Войнаровський. Документальний короткометражний фільм. Час: 12хв 38с. 
• Пасіцька Оксана Ігорівна – Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України
• Пасіцька Оксана Ігорівна – Google Академія