Товариство ”Січ» у Відні (рік заснування 1868) — перша  народна організація, заснована українськими студентами з Галичини, які навчалися у Відні. Її метою була організація студентського життя, поширення української ідеї та об’єктивної інформації серед студентів-слов’ян про етнічну несхожість українців з росіянами, будування національної свідомості та протистояння з московитами.

Товариство “Січ” разом із всесвітньо відомим українським композитором та диригентом Андрієм Гнатишиним (перший праворуч в останньому ряді), Відень, 1939. Фото: Збруч

Основними формами діяльності були влаштування товариських забав, читання народної літератури, зібрання слов’ян, товариств тощо. Першовідкривачами та засновниками віденської організації «Січ» були Анатоль Вахнянин та Юліан Целевич; наступними головами товариства були — Іван Пулюй, Михайло Подолинський, Ярослав Окуневський, Іван Горбачевський,  Іван Куровець, Мирон Кордуба, Роман Перфецький, Омелян Бачинський, Володимир Старосольський, Роман Залозецький, Андрій Мельник, Зенон Кузеля, Богдан Лончина, Д. Равич та ін. Детальніше про особистостей, які очолювали Товариство “Січ”, читайте онлайн-архів Інтерактивний український Відень у рубриці “Персони”. 

Іван Горбачевський перший міністр охорони здоров’я Австрії, а також голова товариства “Січ”

Українська студентська організація “Січ” діяла у різних містах, зокрема у Чернівцях, Львові, Граці та Відні. Проте “Січ”, заснована 1868 року у Відні, була найактивнішою та найтривалішою. 

Кількісний склад членів віденського товариства змінювався в різні роки залежно від політичної ситуації: на самій зорі, у 1868 було 27 членів, у 1880 — близько 38, 1890 — 40 учасників, 1915-16 рр. — понад. 200, у 1943 р. — понад 200 людей.

Пов'язані персони

 Чітка позиція “Січі” була зовсім не до вподоби верховим москвофільським сферам і призвела до серії доносів та полемік у тижневиках та виданнях. Однак, за короткий період товариство здобуло собі значний вплив між іншими слов’янськими товариствами та приймала на свої щорічних Шевченківських зустрічах багато сусідніх слов’ян. 

Ще сильнішого поштовху “Січ” отримала в 1880-х, а саме між 1873-77 рр., коли її  було реорганізовано із “забавового” товариства в літературно-наукове. Немалу роль у житті об’єднання відіграли Михайло Драгоманов і його учень Остап Терлецький, які своїми листами та словами  надихнули на новий напрям роботи в товаристві та виробили зовсім новий світогляд, заснований на західному соціалізмі.  В “Січі” кипіло наукове життя і це захоплювало кожного члена, всі без винятку брались за вивчення старих книжок, сиділи над рефератами, читали та дискутували, щоб наздогнати західноєвропейську спільноту та ширити світогляд між земляками. В той час коли в Галичині робота товариства йшла несистематично, мала більш літературний характер, Січовики звертали увагу на селянські маси, дізнавалася їхні потреби та вели  їх до обізнаності. 

В 1870 р. за сприяння Мелітона Бучинського виходить “Співаник для господарських діточок” Юрія Федьковича, в 1874 р., а в 1876 р. видають збірку поезії Шевченка. Згодом, з 1877 р. цей 5-річний розквіт підкосив донос на соціалістів: віденських провідників було заарештовано, а інших налякали ревізіями так, що життя в “Січі” зовсім стихло.

Частина товариства під супроводом Кирила Студинського вийшла з “Січі” в 1891 р., організувавши власне об’єднання — “Громаду”. ЇЇ метою було поширення народницьких ідей. І через 4 роки «Січ» відновила свою діяльність, але тоді вже у форматі студентської організації, де діяли 2 гуртки: правничий та науково-літературний. На початку 20 ст. діяльність товариства була пов’язана із двома світовими війнами та обставинами післявоєнного часу. Після І світової війни до “Січі” приєдналась велика кількість українських студентів, а саме колишніх військових. Було організовані різні гуртки, підприємницькі структури, налагоджена видавнича справа та налаштовано зв’язки з іншими студентськими організаціями. У 1930-х чисельність молоді в товаристві зменшувалась, а активність об’єднання послабилась. Під час політики пацифікації  “Січ” очолювала акції протестів на підтримку українських діячів, яких репресували.

Протягом 1940-х років, через те, що товариство зазнавало переслідувань, діяльність здебільшого відбувалась в межах наукових та спортивних гуртків. Водночас Січовики активно підтримували українських студентів (у справах з документами та здобуттям стипендії) та емігрантів. У 1947 р. більша частина членів товариства потрапили в концтабори СРСР (останній голова Сергій Наклович за наказом радянської влади був вивезений до Сибіру), інші члени змушені були покинути Відень. 

Література

• Володимир Пащук. Січ віденська, Енциклопедія історії України, history.org.ua.
• Січ (студентська організація). Вікіпедія – вільна енциклопедія.