Як відбувся австрійський тур Щедрика — найвідомішої колядки у світі

Адреса:
Wiener Konzerthaus
Дата початку:
22 липня, 1919р.
Дата завершення:
вересень, 1919р.
Координати:
48.2008773, 16.3773296

Різдво – час чудес та народження. Українська колядка Щедрик, написана відомим композитором Миколою Леонтовичем, вважається культурним капіталом України. 

Проста, але геніальна у своєму звучанні, вона стала символом Різдва. Відома у світі як Carol of the Bell, Щедрик об’єднує народи та впізнавана з перших же мелодій. 

Однак як Щедрик перетворився на Carol of the Bell та потрапив в Америку? Чому його називають початком “Української весни”? Яке відношення має Щедрик до Австрії та становлення української державності? 

Інтерактивний український Відень (www.iuv.guide) пропонує дізнатися більше про заснування Української Народної Капели, виконання Щедрика та австрійський тур Народної Капели в рамках світового турне на початку ХХ століття.  

***

Історія Щедрика – це майже столітня історія творення української держави та боротьби за незалежність. 

Після закінчення Першої світової війни у 1918 році країни-переможці на Паризькій мирній конференції намагалися домовитися про новий порядок світу. У своїх відомих 14-и пунктах Американський Президент Вудро Вільсон фіксує невід’ємне право народів на своє самовизначення. Україна отримує надію на відродження та мрію про самостійну державу. Як результат 22 січня 1918 року Українська Народна Республіка (УНР) проголошує себе незалежною. 

Росія все ще продовжує пригноблювати та знищувати Україну, розповсюджуючи пропаганду у Західних країнах, що України як такої не існує. Уряд УНР усвідомлює, що єдиний шанс виграти інформаційну війну – презентувати українську культуру світові. Отже, Голова Директорії, Головний Отаман військ і флоту УНР Симон Петлюра ініціює створення Капели з метою протидії російській пропаганді та промоції української культури й незалежності в Європі. Капела стала представницькою державною інституцією УНР. Гастролі Капели відбувались за сприяння Міністерства освіти та мистецтв і Міністерства закордонних справ УНР. 

Саме у програмі гастролей звучав Щедрик Миколи Леонтовича, який зробив відомою українську культуру та підвищив державний престиж України у 17 країнах світу. Тріумфальне турне Української Республіканської Капели під егідою диригента Олександра Кошиця тривало з 1919 по 1924 роки у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки. 

 

Створення Капели_24.01.1919.ЦДАВО України. Ф.3965. Оп.2. Спр.1. Арк.18_tsdavo.gov.ua

Закон про створення Української Народної Капели 24.01.1919 (ЦДАВО України. Ф.3965. Оп.2. Спр.1. Арк.18_tsdavo.gov.ua)

Щедрик – Симон Петлюра та його шлях до головнокомандувача 

В українській історії існує два жорстокі закони, пов’язані із забороною на розповсюдження української мови. Валуєвський циркуляр, 1863 та Емський указ, 1876 жорстоко забороняють український друк, в тому числі культурної та духовної літератури. Місцеві театральні вистави не дозволяли ставити українською мовою, а тексти українських пісень перекладали російською чи французькою. Емський указ залишався чинним до 1905 року.       

У 1901 році 22-річний Симон Петлюра (на той час студент останнього курсу Полтавської духовної семінарії) зустрічається із видатним композитором, фундатором української музики та громадським діячем Миколою Лисенко. 

Лисенко, попри заборону, мандрує Україною разом із хором, прославляючи українські співи. “Музичні мандри Лисенка надихають затурканих українців, але викликають роздратування російської влади”, пише у своїй книжці про Щедрик “Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924)” Тіна Пересунько. 

У цій же книжці Пересунько цитує уривок листа Лисенка до композитора Філарета Колесси, з цього листа дізнаємося про його наміри: “Яка то є велика потреба музикові повештатися поміж селянським людом, зазнати його світогляд, записати його перекази, споминки, згадки, прислів’я, пісні й співи до їх. Уся ця сфера, як воздух, чоловікові потрібна, без неї гріх починати свою працю і музикові, і філологові”. 

Симон Петлюра в захопленні від спілкування з Лисенком, організовує в актовій залі семінарії концерт, виголошує промову. Петлюрі важливо було почути думку Лисенка про виступ хору під його орудою. Як наслідок про несанкціонований концерт дізнається завзятий русофіл, протоієрей Іван (Пічета). Петлюру виключають із семінарії із подальшою неможливістю вступити до будь-якого вузу Росії. 

 

Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924)

(c) Тіна Пересунько_Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира».

Далі Петлюра займається різними видами діяльності: дає приватні уроки як вчитель історії, працює редактором газети “Украинская жизнь”, мистецьким критиком, революціонером. Організовує страйки та вимагає запровадження українознавчих студій. Побоюючись арештів у 1902 році, виїжджає працювати етнографом на Кубань.  

Петлюру завжди цікавила українська культура та її роль у становленні українського громадянського суспільства та державності. У своєму матеріалі “До питання культурної творчості” (1912) він дивується, чому українці, визнаючи себе “gente українцями” не беруть активної участі у культурно-національному русі, мають притуплене усвідомлення приналежності та зв”язку до рідної національності, натомість віддають стільки сил для створення “культурної могутности народу великоросійського”. Це радше питання риторичне, адже він одразу й подає пояснення. Мовляв, зважаючи, на тяжкий тернистий історичний шлях українців, створився “не лише потяг туди, де діє сильніша культура, але й недовірливе ставлення до потенціяльних сил рідного народу, до його спроможности прокладати самобутнє культурне річище. Звідси – брак у цієї групи критерію для оцінки тих культурних надбань, що український народ уже створив серед важких обставин свого історичного лихоліття і що продовжує створювати й тепер..” 

Під час Першої світової війни Петлюрі йшлося про створення дієздатної української армії. В різні часи його ролі: Голова української фронтової ради західного фронту (1917); Генеральний секретар військових справ при Центральній Раді (1917); Організатор і командувач добровольчих загонів Гайдмацького Коша Слобідської України (відзначились у захисті Києва від більшовицького січневого повстання, 1918); Головний Отаман військ і флоту Української Народної Республіки (1918–1926).

Піддержуйте малодушних, умовляйте непевних, показуйте приклад. Всіх нас з’єднала любов до рідної України і бажання захистити революцію”. Цитує слова Петлюри (у ролі Генерального секретаря військових справ Центральної Ради) українським воякам Тіна Пересунько у книжці “Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924)”. 

Петлюра закликав партії та організації займатися просвітництвом, адже “Розумна, написана зрозумілою мовою книжка зробить велике культурно-просвітнє діло серед наших земляків на фронті і встановить духовний зв’язок їх з нами. (1917)”.

 

Симон Петлюра (с)uinp.gov.ua

Щедрик – передісторія створення

1 січня 1919 року Симон Петлюра у ролі Головного Отамана Української Народної Республіки (УНР) відвідує Молодий театр в Києві. Там відзначають 25-річчя творчої діяльності поета й театрального діяча Миколи Вороного. У програмі заходу в тому числі звучали і “Зіронько Вечірня” та “Легенда”, музика Миколи Леонтовича. Остання настільки вразила Симона Петлюру, що надихнула створити Українську Республіканську Капелу та відправити в Західну Європу для презентації української культури. Капела цілеспрямовано мала стати новою ресурною одиницею в боротьбі за незалежність. 

Отже, наступний день, 2 січня 1919 року Головнокомандувач віддає наказ керівникам Музичного відділу Міністерства народної освіти та мистецтв УНР Кирилові Стеценку й Олександру Кошицю: “За тиждень щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капела!” (з книжки  “Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924)”). 

Вже через тиждень створили проєкт Закону про Капелу, а через три тижні його ухвалює Рада Народних Міністрів. 

Уже через п’ять місяців 11 травня 1919 в Національному театрі Праги відбувається європейська прем’єра відомого Щедрика, а з тим й представлення першої музично-дипломатичної місії України на світовій арені.

Українська Народна Капела та Щедрик – австрійський тур

Австрійський тур Української Республіканської Капели тривав з 20 липня до 8 жовтня 1919 року. Набагато довше, і продуктивніше, аніж того очікували учасники. Протягом цього часу Капела дала 11 концертів у Віденському концертхаузі (Wiener Konzerthaus), у Великій залі, її ще називають Золота зала музичного Товариства Відня Музікферайн (Der Große Musikverein Saal), Курхаузу міста Бадена, відомого курортного містечка за 30 кілометрів від австрійської столиці (Kurhaus Baden) та міському театрі міста Іннсбрук (Stadttheater Innsbruck). Крім того, Капела дала чимало приватних концертів в тому числі збирала кошти на допомогу австрійській молоді. За що отримала окрему подяку від міського керівництва. 

Понад 70 рецензій вийшло у місцевій пресі україномовній та німецькомовній. Про шалено захоплені та позитивні відгуки виступу Капели читаємо у таких відомих виданнях як Neues Wiener Journal, Neue Freie Press, Der Neue Tag, Neues

Wiener Tagblatt, Die Zeit, Reichspost, Deutshces voksblatt, Wiener Allgemeine Zeitung, Wiener Mittagspost, Der Arbeiter-Zeitung, Wiener Morgenzeitung, Neues Montagblatt, Wiener Mittag-Zeitung, Musica Divina, Badener Zeitung, Kust und Leben, Badener Volksblatt, Delniskie listy, Wiener Joun und Motags Zeitung, Folks-Zeitung, Der Morgen, Der Merker, На переломі, Сміх, Український прапор, Воля. 

 

Volia_Magazine 1919

Обкладинка українського часопису «Воля», на сторінках якого друкувались статті про європейське турне Капели.
ЦДАВО України. Ф. 3965. Оп. 2. Спр. 56. Арк. 5

Українська Народна Капела та Щедрик – австрійський тур та перші враження

Українська Народна Капела прибула у Відень 20 липня 1919 року. 

Після радісної Праги, що святкувала здобуття своєї незалежності, Відень зустрів членів Капели смутком та “гробовим настроєм”, як писав у своїх спогадах кур”єр Капели та співак Олександр Пеленський. “Відень, цей Відень Гайднів, Бетховенів, Моцартів і Штравсів відгукнувся на нашу пісню мимо мертвого сезону і мимо страшної душевної депресії. Віденці зрозуміли, що наша пісня прилинула з-над Дніпра не на те, щоб їх забавити і розвеселити й такою тенденцією образити їх народні почування і жалобу, але щоби розказати їм про наші болі та смутки”. 

 

ЦДАВО України. Ф.3965. Оп.1. Спр.5. Арк.170

Частина брошури з піснями та програмою Капели у Відні. 21-25 липня 1919 року. (с) ЦДАВО України. Ф.3965. Оп.1. Спр.5. Арк.170

Через два дні 22 липня 1919 року відбувається прем’єра Української Народної Капели – виступ у Віденському Концертхаузі (Wiener Konzerthaus). 

Тогочасне представництво українського МЗС у Відні (розташовувалося у готелі Брістоль) з радістю зустрічає місію з України. Прем’єрний виступ Капели відвідує український посол, видатний історик В’ячеслав Липинський. Ще через два дні на концерті присутній Міністр закордонних справ Володимир Темницький, а також колишній Голова Директорії УНР Володимир Винниченко (саме його підпис стояв найпершим на законі про створення Капели). 

Пов'язані події

Тиждень по прибуттю, а графік Капели не зменшується. Концерти продовжуються. 

У Празі прем’єрні виступи Капели відбулися на найвищому рівні. Тоді посол Славінський започаткував практику дипломатичних прийомів на честь мистецької місії УНР. Відень перебирає цю практику і 26 липня 1919 року українське посольство у Відні організовує, як зараз обумовлене це дійство, – дипломатичний прийом. На ньому поет та культурний аташе Олександр Олесь декламує експромтом вірш “Це знову сон!..”

Спеціальний концерт Капела дає для українських військовополонених. Редакція українського часопису “Воля” (деякий час збиралися у віденському кафе Централь (Cafe Central)), на чолі з публіцистом Віктором Піснячевским приймає Капелу. На концертах Капели збирають кошти на становлення Відня, державне управління Міністерства соціального забезпечення Австрії висловлює подяку Капелі за пожертви на потреби австрійської молоді. 

Документи для виїзду Капели у Францію затримуються і музиканти, зрештою залишаються у Відні на цілих два місяці. Саме тут вони вперше отримують лист підтримки та захоплення від “патрона” Симона Петлюри. Він наголошує, що чув чимало позитивних відгуків та овацій про виступ Капели, за що надзвичайно вдячний. А також про важливу місію і важку працю, яку виконують хористи, вона “буде записана на сторінках історії нашого Державного й Культурного Будівництва”. 

В Капели виникають фінансові труднощі, однак вже скоро завдяки підтримці українського посольства та українській кооперативній спілці “Дніпросоюз”, вони продовжують концертне турне.

Пов'язані організації

Українська Народна Капела та Щедрик – австрійський тур та відгуки преси 

Капела дає найрізноманітніші концерти і всі вони увінчуються успіхом та неймовірним сприйняттям. Публіка шокована красою української пісні, віденська преса не може зрозуміти, чому до цього часу нічого не було чути про країну, яка має таку потужну культуру. Австрійська преса називає концерти Капели місцем зустрічі Заходу і Сходу, а культурну місію УНР міжнародним повоєнним посланником (амбасадором).  

Чимало відгуків відзначають майстерністю виконання хористами прекрасних творів. 

Рідко мені доводилося чути подібну злагодженість та довершеність хору у звучанні, інтонації, ритміці та динаміці. Що вже казати про українські народні пісні в майстерній обробці та Ваше неповторне диригування!”, – читаємо захоплений лист директора Музичної академії Відня Фердинанд Льове (Ferdinand Löwe) до диригента Капели Олександра Кошиця. 

Чуйно читати записи диригента у своїх щоденниках: “Успіх був надзвичайний. Боявся я страшенно, це ж були наші перші концерти в правдивій Європі і при цьому в її найбільшому музичному місті. Але Бог поміг справитись з цим завданням як найкраще. Критика була чудова. Вона не знаходила слів похвали”. 

Deutsches Volksblat 23 липня 1919 року виходить із заголовком “Уся любов, меланхолія і глибина України знайшла свій вираз в цих піснях”. В рецензії йде мова про милування українським скарбом у формі пісні, він постав у всій його красі й блиску.  “Релігійні, святкові, любовні пісні, що передавались від генерації до генерації, показують національний характер емоційно глибокої нації, що так солодко заполонює розум і душу слухача..” 

Wiener Mittagspost від 24 липня 1919 року говорить про радісних гостей – Українську Народну Капелу та її роль: “Перші слабі нитки перемир’я між країнами і морями намагається нав’язати мистецтво. І тому вітаємо цих дорогих гостей з подвійною сердечністю за те, що вони знайшли до нас дорогу і привезли з собою правдиве велике мистецтво. Ритмічна точність і багаті колоритні нюанси, а також динамічне тінювання – усе це справа рук диригента хору п. Кошиця, що ставить наших гостей у перші ряди серед хорів..”. 

Neue frei press, 26 липня 1919 року у рецензії під заголовком “Смуткові росіян протиставляє українське мистецтво веселість і оптимізм”: “Україна, що стала політично незалежною, створила міністерство культури, в якому музичний відділ займається збором етнографічних музичних матеріалів, виданням народних пісень, підтримкою хорових об’єднань, особливо “українського національного хору” – організації, що по своїй суті є засобом політичної пропаганди… Темному, богопідданому смуткові росіян давно протиставляє українське мистецтво веселість, оптимізм, повноту свободолюбної мрійливості… Хто знається на чистому акапельному звучанні, тому це українське мистецтво принесе високу насолоду..”

Wiener Morgenzeitung від 27 липня 1919 року пише, що концерт був місцем, де “Захід відчинив свою душу Сходові”. Українці показали Відню щось дивовижне, матеріал програми може становити етнографічний інтерес. А залізна дисципліна та методика сприяли величезному музичному успіху, який не завжди можна побачити навіть у такому музичному місті як Відень, йдеться у рецензії. “Колектив, що може отримати такий величезний успіх, мусить мати велику силу мистецької індивідуальності, або ж черпати свою силу з могутнього джерела розвинутого національного мистецтва”.

Особливий наголос на високому музичному стилі, відмінному розумінні звуку, особливій майстерності диригування Олександра Кошиць, поетичність виконання та музики Олександра Кошиць, Миколи Леонтовича, Василя Ступницького, Кирила Стеценко та Миколи Лисенка робить видання Neues Montagblatt від 28 липня 1919 року. «Це прийшла до нас, пересичених модерною культурою, природа і музична спадщина». 

Видання Musica Divina 7 серпня 1919 року заключає успіх та фактичне досягнення цілі культурної місії у Відні: “Українське Міністерство культури й мистецтв сфокусувало свою діяльність у молодій державі на хоровому співі як засобі політичної пропаганди. Cвіту, який був навмисне негативно інформований деспотичною Росією щодо України, варто переконатись у самобутності культури українського народу. Культурна зрілість має стати для світу легітимізацією також і політичної незалежності цієї країни. […] Внутрішня організація хору має міцні демократичні засади. На чолі об’єднання стоїть рада капели, спеціальний комітет пильнує правові та економічні інтереси капели. Усі вони творять щось на зразок родини, своїм мистецтвом служачи політичним ідеалам їхньої батьківщини..”

Література:

Маєте цікаві ідеї, історії чи інформацію про українські об'єкти /події у Відні?
Напишіть нам.
Давайте разом творити та зберігати українську історію Відня та Австрії!
+ Додати опис