Іван Куровець, український лікар, посол до Галицького сейму, громадський та політичний діяч ЗУНР, організатор громадського життя Калущини, директор шпиталю «Народна лічниця», активний діяч Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (НТШ) – ще одний непересічний українець, доля якого пов’язана з історією Відня.

Як й Іван Горбачевський та Ярослав Окуневський, Іван Куровець був активним діячем та головою (1883-1884) віденського Товариства «Січ» – осередка життя громадського та культурного української інтелігенції, в період з 1868 р. й аж до 1947 р. (коли після совєцької окупації Відня був вивезений на Сибір останній голова С.Наклович).

Пов'язані персони

Лікар Іван Куровець народився на Львівщині, в священницькій родині. В середині ХІХ століття в Галичині саме священики були оберегами українськості, народної історії та традицій. Вони були головною ланкою між міським та сільським населенням, зберігали та примножували національну ідею, поширювали освіту, формували суспільну думку. В цей час селяни на Галичині – це представники модерного селянства; селяни брали активну участь у суспільно-політичному житті й обиралися як представники до сейму (прим. – представницько-законодавчий орган в Австро-угорській імперії (АУІ)).  

Окрім цього, середина століття відома зростанням національної свідомості та національно-визвольних рухів. Саме в такій модерній родині, серед народницьких ідей і зростає майбутній український діяч. Чи можна уявити, щоб він обрав інший фах, аніж служити своєму народу? Після завершення навчання у Львівської академічної гімназії (ще один осередок кування майбутньої української інтелігенції), Іван їде на студії до Відня. 

В той час не кожен міг собі дозволити таку розкіш, через брак фінансів, знання мови чи надто далеку відстань від дому. Проте, якщо українець в АУІ хотів в той час вивчати медицину, вибір був дуже обмежений – найчасніше їхали до Відня або до Кракова. Свій, львівський університет, відкрився лише в 1894 році. 

Зі слів історика, Святослава Пахолківа,

…з моменту заснування Барбареуму (прим. – Генеральна духовна семінарія) в 1775 р. наддунайська метрополія стала центром освіти української еліти і зберігала цю роль аж до Першої світової війни. Для багатьох українців, які ступали на шлях високих студій, Відень був омріяним далеким сяйвом. Але лише деякі слідували за ним до 1914 року.

Ось як згадував свій час у Відні сам Іван Куровець:

В жовтні 1881 р. приїхав я до ВІдня студіювати медицину та став зараз членом “Січи”, яка мала тоді в усім нашім громадянстві славу поступового товариства, гуртуючого українське студенство, що вчилося у вищих школах у Відні. В нашім товаристві прожив я повних сім років, був довший час бібліотекарем, а два роки його головою (прим. – 1883-1885). А час, пережитий мною тут між ідейними товаришами, був чи не найгарніший в мойому життю. Попри фахову працю навчився я цінити науку, придбав загального знання, полюбив і свій нарід і радів змогою вірно йому служити. І якщо я в моїм пізнішім життю як лікарі і суспільний діяч добув якого значіння, то це заслуга товариства “Січ” і товаришів, зокремаж її духового батька Остапа Терлецького.

(прим. команді ІУВ невідома адреса проживання Івана Куровця. Архів Товариства був вивезений й подальша доля невідома. Якщо вам відома адреса, напишіть нам у формуляр “контакти”).

Пов'язані організації

По завершенню студій, Іван провадить лікарську практику у Відні. Незадовго після того він отримує місце лікаря в місті Калуші, що на Івано-Франківщині. З Калушем Івана пов’язує тридцять років життя. Він не просто займається лікарською практикою, облаштовує шпиталь та займається просвітницькою діяльністю. Він організовує життя громади – засновує «Народний дім», що стає місцем для культурного життя; видає газету «Калуський листок» (1912-1914). В газеті він висвітлює суспільно-політичне життя громади, публікує доповіді про епідеміологічний та матеріально-економічний стан калушан; особливо опікується темами зовнішньої політики та еміграції.  Більше того, він представляє громаду в Галицькому сеймі (1908-1914). Як член Української національно-демократичної партії (УНДП) відвідав кожне село Калущини. Впродовж всього життя, й особливо в період Першої світової війни, Куровець дописує в газету «Діло» – перший щотижневий україномовний часопис.

З статті «До початку «Діла», авторства І. Куровця. – Діло, 14 січня 1928:

У часі першої появи „Діла” ще як часопису, що виходив двічі в тиждень, був а учеником 7-ої кляси гімн, у Львові. Між гімназійними учениками у Львові під той час було багато молодих ідейних хлопців, захоплених чаром Шевченка та української літератури, новим подувом, що йшов від Акад. Кружка. Уся молодь вичікувала з нетерпи ливістю появи „Діла”. Те, що ми, Гімназисти, могли в той час робити, то робили: помагали по нашим силам у вільних годинах від шкільної науки в адміністрації „Діла”. Писали безплатно годинами адреси, ліпили марки, помагали експедиції „Діла” та причинялись агітацією до його поширювання.

Вкінці Першої світової Іван Куровець перебирається до Львова, й стає свідком історичних подій – Листопадового чину, створення, а потім об’єднання ЗУНР. В цей час йому довіряють не просто посаду в уряді нової західноукраїнської держави, а опіку над медичною службою та медичним забезпеченням української армії. В цей час, ймовірно, вони разом працюють з Ярославом Окуневським, лікарем-адміралом, іншим «січовиком», який займався замечним забезпеченням формувань українських січових стрільців. Під час блокади й окупації Галичини польськими військами, Куровець не має змоги евакуюватись зі Львова й потрапив в концтабір для полонених (Тарнобжеґ). На щастя, в 1919 р. його обмінюють й він знову повертається до активної громадської діяльності.

В 1920-х лікар Куровець викладає медицину та організовує діяльність медичного факультету Таємного українського університету (ТУТ) – підпільного формування, створеного у Львові як відповідь на заборону українським студентам здобувати вищу освіту. ТУТ – це нелегальне формування, яке у сховках, по таємним квартирам й підвалам, попри всі заборони й переслідування, змогло організувати 22 кафедри на філософському факультеті, юридичному — 26, медичному — 10. Неймовірна сторінка нашої історії!

Народний дім у Львові, вул. Театральна, 22 — одне з місць навчання для ТУТ

Окрім викладання й формування когорти майбутніх лікарів-українців, Іван Куровець стає одним із відновлювачів діяльності Українського лікарського товариства (УЛТ), що призупинило роботу в часи війни. Завдяки цьому, в 1920-х УЛТ змогло активізувати науково-просвітницьку діяльність: зі статті «І-й з’їзд українських лікарів», опублікованій в газеті «Діло» від 13 листопада 1924 р. ми дізнаємось, що у Львові, в залі музичного інституту ім. Миколи Лисенка, відбувся перший науковий з’їзд лікарів. Серед непроханих гостей – поліція. Іван Куровець, разом з Ярославом Окуневським та іншими, головували у президії. Відновлення діяльності УЛТ важлива, бо це був чи не єдиний добре сформований осередок, де українські лікарі, науковці, могли обмінюватись ідеями, знайомитись з іншими, об’єднуватись заради спільних ідей. Однією з таких ідей, яка згуртувала навколо себе українську інтелігенцію, було створення (у 1920-х – відновлення діяльності) українського шпиталю «Народна лічниця» (тепер – Шпиталь Шептицького).

Будинок Народного Шпиталю, Львів

Останні роки свого життя, Іван присвятив перетворенню шпиталю на сучасний заклад, який зміг би приймати пацієнтів на стаціонарне лікування. Важливість лічниці в житті української громади в тому, що вона надавала безкоштовну допомогу незалежно від національної приналежності. В часи австрійського панування, а у 20-х – польської окупації, українці не мали широкого доступу до медичних послуг. Й тут відігравали роль не лише фінансове чи географічне становище, а й національна приналежність. 

Пов'язані події

У 1923 р. Іван Куровець очолює Лічницю і її розвиток стає його основною метою в житті. У 1926 р. з жертовною підтримкою митрополита Шептицького, товариство «Народна лічниця» (прим. – орган управління Лічницею) отримав у володіння велику земельну ділянку для побудови нової лікарні. В цей час Куровець доклав величезних зусиль, щоб залучити до діяльності лікарні висококваліфікований персонал, ліквідувати епідемії та покращити медичне обслуговування населення. 

9 травня 1931 р. лікар Куровець виголосив свою останню промову в Лічниці. Через чотири дні, він помер у своєму домі, у Львові, на вул. Вірменській, 4.

Зі статті «Похорони д-ра Івана Куровця. Газета «Діло» 19 трваня 1931 р.:

«ПРАЩАЛЬНЕ СЛОВО ПОСЛА О. ЛУЦЬКОГО. 

Д-р Іван Куровець помер. Вже в домовині починає він оце свою коротку, але останню і безповоротну дорогу у вічність. Вже не беться живе, палке, шляхотне і праведне серце, але тисячі українських сердець за тремтіли болісно на саму вістку про його смерть. Вже нема дружини його ні синів, але тисячі патріотів стоять оце при його домовині. Остається за ним довгий шлях невтомної громадської праці. Вже майже півсотні літ минає, як наша молода, тоді „народовецька, громада побачила Його на чолі віденської «Січі». Зараз потім почалась його довголітня, всебічна, кипуча суспільна і народна праця в калуськім повіті. „Передовсім забезпечуймо здоровля народу, щоби він був дужий та плодючий, як рідна земля !“. Це його перше гасло як незабутнього українського лікаря-громадянина, зразу в Калущині, потім у Львові. Вже давно не було д-ра Куровця в Калуші, але до останніх тижнів Його життя люди з цілої Калущини раз-у-раз їздили до нього до Львова по лікарську пораду. «На здоровім українськім тілі світліго лови!» Оце друге наше гасло натхнуло Покійника до широкої культурно-освітної праці в читальнях Калущини і потім в виділі «Просвіти» у Львові. «Разом зі здоровлям і освітою мусить рости к гаразд народу, здобутий власним, громадяни зу силлям!». 

Могильна плита Івана Куровця, Личаківський цвинтар, Львів

Ольга Фокаф, 20 травня 2024 р.

Праці д-ра Івана Куровця

• Куровець І. Санітарні відносини в Східній Галичині ( в часі 1ї світової) : Уваги з приводу утворення міністерства народного здоровля // Діло. – 1917. – 19-20 верес.
• Куровець І. З Калуша до Чернівців. Під час російської офензиви і відвороту в липни 1917 // Діло. – 1917. – 28, 29, 30 верес.
• Куровець І. Терапевтичні звідомлення // Лікарський вісник. – 1920. – Ч. 1. – С. 4-5.
• Куровець І. Міністерство народного здоровля, центральний, краєвий і повітові уряди здоровля // Лікарський вісник. – 1920. – Ч. 1. – С. 6-7.
• Куровець І. З жалібної книги (28 лікарів померло під час Першої світової війни) // Лікарський вісник. – 1920. – Ч. 1. – С. 7.
• Куровець І. Йод і радій у калуських потасових солях// Лікарський вісник. – 1920. – Ч. 4. – С. 25-26.
• Куровець І. Приостре інфекційне запалення ендокарду (середсердя) як пошесть // Лікарський вісник. – 1920. – Ч. 5-6. – С. 33-36.
• Куровець І. Про появу просівки (пітниця, sudor anglicus) в Східній Галичині  // Лікарський вісник. – 1920. – Ч. 11-12. – С. 69-71.
• Куровець І. Способи поборювання пошестних недуг // Громадська думка. – 1920. – №18. – 22 січ.
• Куровець І. Санітарна організація і санітарні відносини за час української влади в ЗУНР по розвалі Австрії від 1 листопада 1918 по конець мая 1919 // Лікарський вісник. – 1921. – Ч. 1-2. – С. 4-6.
• Куровець І. Д-р Андрій Кос. В треті роковини смерти // Український вісник. – 1921. – 17 квіт.
• Куровець І. Перша поміч у наглих випадках захорювання. – Львів: Вид-во “Просвіти”, 1923. – 40 с.
• Куровець І. Туберкулічне запалення залезів (жовни), суглобів (суставів) і костей // Народній Ілюстрований Калєндар Товариства“ Просвіта” на звичайний рік 1925. – Львів, 1924. – С. 94-98.
• Куровець І. По Югославії та Італії (Вражіння з подорожі*) // Діло. – 1925. – 25, 26, 27, 28, 30 трав.
• Куровець І. Іван Франко в моїх згадках // Новий час. – 1926. – 23, 27, 30 трав.
• Куровець І. Причинок до етіології цукровиці // Лікарський вісник. – 1927. – Ч. 3-4. – С. 20-21.
• Куровець І. До початків «Діла» // Діло. – 1928. – 14 січ. (чис. 10).
• Куровець І. Чільний діяч і лікар. Памяти д-ра Евмена Кириловича Лукасевича (26.12.1871-20.12.1929). // Діло. – 1929. – 27 груд.
• Куровець І. Д-р Ярослав Окуневський // Діло. – 1929. – 4 квіт.
• Куровець І. Живець Черче. Мої вражіння і помічення // Діло. – 1930. – 5 лип. – Електронна версія статті – http://www.ult.lviv.ua/index.php?newsid=564
• Куровець І. Санітарні відносини після розвалу Австрії в часі влади ЗУНР від листопада 1918 до травня 1919 та в найближчому часі опісля // Лікарський вісник. – 1933. – Ч. 2-3. – С. 39-42.

Література:

• Енциклопедія сучасної України, Куровець Іван, esu.com.ua, 2016.
• Вікіпедія – вільна енциклопедія, Січ (студентська організація), 
• Локальна історія, Галичина – український П’ємонт? | Остап Середа, localhistory.org.ua, 2021.
• Святослав Пахолків, Українська інтеліґенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації, chtyvo.org.ua, 2014
• Остап Грицай і Теодор Марітчак, Над синім Дунаєм. Ювілейний збірник Українського Академічного Товариства “Січ” у Відні, diasporiana.org.ua, 1932
• Олег Павлишин, Іван Куровець, ЗУНР 1918–1923. Уряди. Постаті, inst-ukr.lviv.ua
• Вікіпедія – вільна енциклопедія, Таємний український університет.
• Якимович Б. З., Постать Івана Куровця в політико-державницькому просторі Галичини (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.), nbuv.gov.ua, 2017.
• Наукова бібліотека Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького, “Як нам тепер бракує постатей такого калібру!” – про д-ра Івана Куровця, medlib.lviv.pro