Андрій Ількович Гнатишин (1906, Чижиків, Львівщина – 1995, Відень) — всесвітньо відомий  український композитор, диригент, музично-громадський діяч, педагог, професор, публіцист, актор і співак, один із найбільш яскравих і помітних представників української діаспори у Відні, який все життя популяризував українську культуру та музику за кордоном. Він був справжньою легендою в музичному світі, шанованим і відомим в інших країнах і майже невідомим на рідній землі. На жаль, в Україні донедавна не знали й не чули про Андрія Гнатишина, лише за останні десятиліття про цього легендарного українця нарешті заговорили на Батьківщині.

Фото: https://zbruc.eu/node/60482

Народився Андрій у селі Чижикові на Львівщині. Спершу навчався у народній школі й уже в шкільному віці почав виявляти талант до музики. Сільський учитель, помітивши неабиякі музичні здібності хлопця, переконав батьків віддати Андрійка навчатися в гімназію. І невдовзі юний талант почав навчання в академічній гімназії у Львові. Хлопець одразу став солістом у гімназійному мішаному хорі під керівництвом Ярослава Вітошинського, а згодом навіть очолив чоловічий гімназійний хор. Під час канікул керував також мішаним хором у рідному селі. Більше того, в гімназійні роки юнак вперше спробував себе і як композитор. У такому юному віці він уже написав свою першу пісню, а точніше музику на слова Тараса Шевченка «За думою дума» для чоловічого хору.

Після закінчення гімназії в 1928 році вивчав філософію й теологію у Львівській Богословській академії. Але юнак усе-таки не уявляв свого життя без музики, тому через два роки став студентом педагогічного факультету Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові, де навчався під керівництвом композитора Станіслава Людкевича, піаністки Галі Левицької, композитора та піаніста Нестора Нижанківського, композитора та музикознавця Бориса Кудрика. Останній мав значний вплив на молодого музиканта і навіть давав йому приватні уроки гармонії та контрапункту.

У студентські роки Андрій Гнатишин, крім музичної, також займався громадською діяльністю, зокрема був культурним референтом української громадської організації «Просвіта» на Львівщині, дбав про поширення освіти серед селян, допомагав в організації читалень, паралельно очолював хор, і не лише в рідному Чижикові, а й у деяких інших галицьких селах: Миклашові, Винниках, Підсоснові, Підберезівцях, Запитові, Зашкові. Саме робота в останньому, зашківському, хорі стала знаковою для молодого диригента.

Виступ хора із Зашкова в Ремісничій палаті неабияк вразив тодішнього львівського митрополита Андрія Шептицького. Хоч перед ним виступали різні хори, хор Гнатишина сподобався найбільше. Митрополит був у захваті від талановитого диригента й у 1931 році виділив Андрію Гнатишину стипендію для навчання мистецтву композиції та диригування в Новій Віденській консерваторії. 

Пов'язані персони

Так у 25 років талановитий диригент переїхав до Відня. Там у 1931 році він успішно закінчив Віденський університет музики та виконавського мистецтва й отримав диплом  капельмейстера.

Його життя й діяльність у Відні, у першу чергу, пов’язана з хором Української греко-католицької церкви Св. Варвари, який Андрій Гнатишин (хоч і з перервами) очолював цілих 64 роки! Саме під його керівництвом цей хор став одним з найкращих українських хорів у Європі й виступав з українськими народними й релігійними піснями в найбільших соборах і концертних залах Відня, Рима, Мюнхена, Зальцбурґа, Ґраца, популяризував українську музику на радіо і телебаченні. А церква Святої Варвари завдяки видатному українцю стала центром української культури в Австрії. Сам Гнатишин, за його словами, хотів

показати нашу музичну культуру і церковну, і світську чужинцям, жиючим в Австрії, та широкому світові й тим самим зробити добре ім’я нашому українському народові й привити симпатію

Український хор разом з Андрієм Гнатишиним (третій зліва) співає на Водосвятті перед церквою св. Варвари у Відні, 1933. Фото: Збруч

Церковний і світський хори Андрія Гнатишина брали участь у всіх культурних заходах, які організовувала українська діаспора у Відні: Шевченківські концерти, концерти на честь Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Лесі Українки, кардинала Йосифа Сліпого в залі Італійського культурного інституту, митрополита Андрія Шептицького, з нагоди 100-річчя академічного товариства «Січ» у Відні та інші. На цих заходах, окрім музики та співу, можна було послухати й доповіді Андрія Гнатишина про творчість видатних українських композиторів.

Хор церкви Святої Варвари блискуче виступив з українським оперним співаком Михайлом Старицьким у залі Моцарта з нагоди 100-річчя існування братства Св.Варвари. Також варто відзначити духовний концерт слов’янської музики в Зальцбурзі на честь міжнародного Кирило-Мефодіївського конгресу (1963 р.), у залі Брамса у Відні разом з уславленою оперною легендою Ірою Маланюк, на концерті в залі Віденської консерваторії 8 травня 1971 р., де хор виконав воскресні пісні й псалми, гаївки та народні пісні.

Починаючи з 1974 року цей хор на чолі з Гнатишиним був постійним учасником всесвітньо відомого Віденського фестивалю. 1980 року їх запросили з концертом у резиденцію самого президента Австрії Рудольфа Кіршлеґера у Гофбургу. Знаковим був також виступ у базиліці у складі зведеного українського хору (600 осіб) з Європи, США та Канади під час Папського богослужіння на честь тисячоліття хрещення Київської Русі (1988 р.). Диригував хором, звісно, Андрій Гнатишин.

Музична й просвітницька діяльність українського композитора й диригента пов’язана не лише з Австрією, а й зі Сполученими Штатами Америки (Клівленд, Детройт, Чикаго, Філадельфія, Ньюарк) та з Канадою (Едмонтон, Торонто), де його концерти мали неабиякий успіх.

Послухати твори Андрія Гнатишина можна на сайті parafia.org.ua.

“Віденська” церковна музика на платівках та діаспорне просвітництво

Андрій Гнатишин не лише зробив величезний внесок у розвиток і популяризацію української музики, а й подбав про її збереження та увіковічення, записавши разом із парохом церкви св. Варвари Володимиром Ґавлічем виступи церковного хору на платівки, які були видані в Австрії, США, Ватикані. Всього було записано близько 300 творів української церковної та світської музики. Цей запис часто транслювали різні радіостанції з україномовними передачами, а платівку можна було замовити поштою, і вже незабаром вона розлетілась по всіх континентах і стала широко відомою в українській діаспорі як “віденська” Служба Божа.

На хвилях австрійського радіо тепер часто лунала україномовна Свята Літургія й Вечірня, “Воскресна Утреня”, “Церковні та народні пісні України”, “Воскресні пісні й гаївки”, “Українські коляди”, та “Коляди слов’янських народів”, а в радіопередачах, які транслювали на всю Європу, у тому числі й у прорадянську Україну, розповідали про обряди української церкви, звичаї нашого народу, його творчість.

Після появи на радіо про хор почали писати в газетах й запрошували співати до різних австрійських храмів, зокрема в центральний собор Святого Стефана, а Гнатишина як диригента австрійські церкви запрошували для відправи служб. Гнатишин писав: «Це було 5 лютого 1961 р., можна сказати — історична дата, коли перший раз співають австрійські богослови українську службу божу під управою українського диригента».

Коли почалась Друга Світова війна й робота в хорі церкви св. Варвари призупинилась, Андрій Гнатишин певний час жив і працював у Берліні, де був співаком і регентом у хорі української церкви. Після закінчення війни й повернення до Відня став диригентом хору сербської та російської церков.

Пов'язані будинки

Андрій Гнатишин реалізував себе і як педагог, зокрема давав приватні уроки уроки співу та гри на фортепіано. У 1947 році отримав австрійське громадянство й разом зі знайомим капельместером Гайнсом Гауптманом створив «Нову студію співу», де вони, використовуючи звукозапис, навчали правильній розробці й поставі голосу.

Музична діяльність Андрія Гнатишина часто поєднувалась із громадською просвітницькою діяльністю. Він був культурним референтом товариства “Українське Національне Об’єднання” (УНО) й організовував концерти у великих музичних залах Відня. Окрім цього, активно займався громадською діяльністю в українських товариствах «Січ», «Родина», «Громада», «Єдність», які мали свої друковані видання.

Андрій Гнатишин ( перший праворуч в останньому ряді) разом з українським товариством “СІЧ”, Відень, 1939. Фото: Збруч

Видавнича та публіцистична діяльність теж не оминули талановитого українця. Свого часу він  влаштувався у видавництво Бориса Тищенка, де разом з Богданом Веселовським здійснив обробку нот і підготував до друку серію українських народних пісень. Також Андрій Гнатишин часто виступав з критичними статтями та рецензіями в пресі, зокрема у львівському журналі “Українська Музика”, діаспорних часописах “Українське слово”, “Свобода”, “Християнський голос”, “Шлях перемоги”. У його полі зору була музично-просвітницька діяльність українських виконавців діаспори: оперної співачки Іри Маланюк, піаністки Дарії Каранович (пізніше директора Українського музичного інституту в Ньюарку, США), віолончеліста Богдана Бережницького, скрипаля Вільгельма Барана та ін. Усі вони брали участь у концертах братства Святої Варвари у Відні, пропагували українську музику й виконували твори українських композиторів.

Пов'язані організації

Уже відомий в Австрії талановитий українець Андрій Гнатишин спробував свої сили й у кіномистецтві, зокрема в 1930-х роках зіграв роль французького офіцера у фільмі “Оперний бал” (Opernball, 1939). До слова, сучасна українська діаспора відновила традицію і починаючи з 2015 року, у Відні щороку проходить Український благодійний бал. В роки Другої Світової війни митець був у складі творчої групи фільму “Повернення додому” (Heimkehr, 1941), набирав статистів і запрошував, насамперед, українських студентів.

У 1963 році за великі досягнення в музично-просвітницькій і творчій діяльності президент Австрії вшанував Андрія Гнатишина званням професора. Того ж року композитор одружився зі співачкою хору Євгенією Мороз, теж українкою за походженням. Змалечку у своїх трьох дітей – сина Ігора й доньок Віри й Любові – батьки виховували любов і повагу до рідної української мови й культури.

Його ім’я, як ім’я сучасного композитора, постійно з’являлося в австрійських музичних енциклопедіях та довідниках. Він довгий час був відомий як в Австрії, так і за її межами, але на Батьківщині його музика зазвучала лише напередодні проголошення незалежності. Наприкінці життя йому таки нарешті вдалося повернутися в Україну, побачити свою вже стару матір і виступити на рідній землі: у 1990 році відбувся концерт у Львівській опері, а в 1994 році — у Київському залі органної та камерної музики. Композитор привіз в Україну й особисто передав рукописи своїх творів у фонди Музичного відділу Національної бібліотеки України імені В. Вернадського. Так в Україні опинилися рукописи партитури та клавіру опери на три дії “Олена”, літургії “Служби Божої”, Стрілецьких пісень, творів для фортепіано, скрипки, віолончелі, обробок народних пісень та ін.

Помер талановитий композитор, диригент, співак, педагог, громадський діяч, публіцист і актор 3 вересня 1995 року у Відні, проживши довге життя (89 років) і залишивши після себе великий і надзвичайно цінний музичний спадок, значна частина якого, за його заповітом була передана до Національної бібліотеки ім. Вернадського в Києві.

Меморіальна таблиця Андрієві Гнатишину на фасаді церкви Святої Великомучениці Варвари у Відні

Пов'язані вулиці/місця

Андрій Гнатишин — творчий спадок

Більшу частину свого життя, 64 роки, Андрій Гнатишин віддав роботі з церковним хором, тому більшість його творів презентує саме хорову духовну музику. Загалом Андрій Гнатишин як композитор створив понад 260 зразків церковної та світської музики. Одні з найвідоміших:

– опери: “Олена” (1982) — за однойменним оповіданням Маркіяна Шашкевича i “Бабусина пригода” (1988) — за казкою Олександра Олеся;

– сюїти «Українська сюїта» для симфонічного оркестру (1936), «Моє село» (1945), «Українські танці» (1949);

– кантати «Рука Івана Дамаскина» (1975), «Хрещення України-Руси» (1980);

– увертюра «Прощання Батьківщини» (1948);

– струнний квартет;

– фортепіанне тріо та інші твори для фортепіано, а також для скрипки й віолончелі;

– 15 літургій;

– молебні до рівноапостольного князя Володимира для мішаного хору (1984), Пресвятої Богородиці (1988), Христа Чоловіколюбця (1989);

– хори на вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Олеся;

– обробки українських народних пісень.

Також в австрійських музичних видавництвах він видав кілька збірок українських пісень для дітей та німецькомовних хорів.

Відома й українська пісня «Жита» на слова Олександра Олеся. Музику до неї написав саме Андрій Гнатишин.

Послухати твори Андрія Гнатишина можна на сайті parafia.org.ua.

Цікаві факти

Література:

• А.Гнатишин. ХОР ЦЕРКВИ СВ. ВАРВАРИ У ВІДНІ. Андрій Гнатишин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.parafia.org.ua/person/hnatyshyn-andrij.
• Послухати твори Андрія Гнатишина можна на сайті parafia.org.ua.
• Гамкало І.Д . Гнатишин Андрій Ількович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=30603.
• Голдак Т. ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНОГО ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ ПЕРЕМИШЛЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ. Дацюк С. Андрій Гнатишин – видатний композитор, диригент та громадський діяч української діаспори // Молодь і ринок. – 2011. – №9. – С. 51–55.
• Диригент і композитор Андрій Гнатишин / ред. Т.Данник. — Відень, 1994. – 226 с.
• Рудницький А. Українська музика: історично-критичний огляд. – Мюнхен, 1963. – 406 с.
• Середа О. Гнатишин Андрій Ількович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 2013. — Вип. 20. — С. 103—105.
• Дзвінка Воробкало. Легенда українського музичного світу, Збруч, zbruc.eu, 26.12.2016.