Іра Маланюк — українська оперна прима, що випередила свій час

Адреса:
Івано-Франківськ, Україна
Дата народження:
1919р.
Дата смерті:
2009р.
Місце поховання:
Цірль, Австрія
Діяльність:
концертно-камерна та оперна співачка
Район Відня:
3
Координати:
48.1968298, 16.3939556

Іра Маланюк — космополітка та одна із найвідоміших оперних співачок свого часу. Через гастролі та роботу у різних містах її вважають відомою австрійською, швейцарською, німецькою та українською оперною співачкою. 

Народилася 29 січня 1919 року у незалежній Україні, а саме у Станіславові, який на той час став столицею ЗУНР.

Іра Маланюк була солісткою оперних театрів Львова (1940—1944), Граца (Австрія, 1945—1947), Цюриха (Швейцарія, 1947—1952), Мюнхена (ФРН, 1952—1970), Відня (1956—1974).

Брала участь у Вагнерівських фестивалях у м. Байройт (ФРН, 1951—1954) і у Зальцбурзьких фестивалях (Австрія, 1956, 1958—1963).

Іра Маланюк - юність

Із 16-ти років починає займатися оперним вокалом у станіславській консерваторії.  Через рік (1936) юна Іра дебютувала в опері Отто Ніколаї “Віндзорські жартівниці” (1810-1849 – німецький композитор і диригент, один з засновників Віденського філармонійного оркестру, члена Британської академії мистецтв). 

Іра дебютувала на сцені Львівського Оперного театру і працювала солісткою цього театру аж до 1945 року. Тут брала уроки вокалу у знаменитого баса Адама Дідура

Після війни вона переїхала до Відня, фактично майже все своє життя проживши у німецькомовній Європі. У Львів вона повернулася знову аж через 50 років у 1994 році. Іра сама розповідала, що після війни стала австрійкою, але в душі завжди залишалася українкою, тому місця, де проживала, вважала своєю другою батьківщиною. 

Іра Маланюк - історія родини: Соломія Крушельницька, батько Осип Маланюк та Відень

Соломія Крушельницька була дочкою одного із братів бабусі Іри Маланюк, тобто кузеною батька Іри Маланюк. Більшість свого життя Крушельницька провела в Італії, де вона співала між іншим із відомим польським басом Адамом Дідуром, який був вчителем Іри Маланюк. В Мілані, наприкінці своєї кар´єри, Крушельницька також викладала спів. Перед Другою світовою війною Соломія повернулася у Львів, де померла у 1952 році. Невдовзі в її львівському будинку влаштували музей, де, як пише Іра “я мала можливість віддати честь своїм “невідомим” родичам під час свого останнього візиту” (с. 18). 

Історія родини Іри Маланюк так само, як і її самої, схожа до історії інтелігентів у турбулентний, страшний і буремний час кінця 19-го-початку 20-го століття. 

Досить відома історія зі шкільного підручника про викуп з рабства Шевченка. Предок Іри Маланюк – письменник Василій Жуковський замовив свій портрет художнику Карлу Брюллову. За виручені кошти стало можливим викупити Шевченка з кріпацтва у 1838 році. Через підтримку та всіляке творче сприяння Шевченку Жуковського вислали з Петербурга до Глужківа (на Podolien), однак як Іра Маланюк пише у своїй автобіографії (ст. 15) історичних доказів цьому немає. Однак можна припускати, що ця подія мала місце, адже саме там проживали її дідусь та бабуся.   

Дідусь Іри – Александер Мар”ян Жуковський, за її словами, був першою людиною, яка мала настільки позитивний та вирішуючий вплив на неї. Син греко-католицького священика він мав обрати таку ж саму професію, однак через пів року в семінарії у Станіславові стався якийсь невідомий випадок і він заявив, що хоче поміняти професію і стати художником. Сім”я була шокована і не дозволила сину обрати малярство, тому відправила його у Відень навчатися медицині. Там він познайомився із майбутньою дружиною, Габріелою фон Ключаріх. Вони обвінчалися у церкві Святої Варвари (Postgasse 8, Vienna, 1010) і 1883 року повернулися у Станіславів. “Я відвідую регулярно недільні богослужіння в церкві, які колишній Сенгеркнабе (Sängerknabe) Монсерьє Др. Александер Остхайм-Дзерович доповнює своїм неперевершеним співом (орган не використовується в греко-католицьких богослужіннях)”. (с.20)

Пов'язані будинки

Іра обожнювала співати з дідусем українські народні пісні, слухати про його подорожі в Англію, Італію, Китай та Японію. Він навчив її грати в шахи. Після його смерті у 1927 році вона часто розглядала його фотоальбоми з подорожей. Крім професії лікаря, він таки навчився малювати, й також обожнював фотографувати, коли часу та можливостей на малярство не вистачало. 

В школі Іра вивчала польську та українську, вдома розмовляла українською та німецькою. 

Батько Іри Маланюк, Осип Маланюк, народився 1873 року. Незадовго перед Першою світовою війною рік вивчав у Граці медицину, де він заснував українське студентське товариство “Січ”. Воно проіснувало понад сто років і в певному вигляді функціонує ще до сьогодні. Таким чином, “Січ” – найстаріша існуюча українська організація, хоча й не така активна зараз.

Пов'язані організації

Осип Маланюк закінчив своє навчання в Кракові. Під час Першої світової війни працював лікарем-фельдшером у званні полковника к.у.к. армії. Служив в австрійських елітних частинах, драгунських і уланських полках. 

У своїй автобіографії (ст.22) Іра Маланюк пише, що у 60-х роках після одного концерту під керівництвом Поля Захера (Paul Sacher) у Віденському Концертхаузі (Lothringerstraße 20, 1030, Vienna) до неї підійшов чоловік, представився Графом Андреасом Розумовським (Rasumofsky – правопис в автобіографії) та розпитав, чи вона не є родичкою Доктора Маланюка. Як виявилося, батько Іри оперував молодого Розумовського, коли той служив прапорщиком. Це був дідусь історика та політика Грегора Розумовського, який проживає у Відні і є нащадком останнього українського гетьмана Кирила Розумовського.

Пов'язані персони

Іра розповідає у своїй автобіографії, що це не поодинокі випадки. Кілька років по тому, коли Іра шукала у Відні для себе квартиру і під час одного з оглядів, власник однієї із квартир Граф Аттемс (Graf Attems) був пацієнтом лікаря Маланюка ще з часів Першої світової війни! 

Das kann einem nur in dieser Stadt passieren, dachte ich, dass man sich auf Schritt und Tritt der eigenen Vergangenheit begegnet!  

 

Так буває тільки в цьому місті, подумала я, що з власним минулим стикаєшся на кожному кроці! (c. 22)

Коли Іра після Другої світової війни отримала ролі у Граці, вона забрала своїх батьків з собою. Батько Іри Маланюк, Осип, залишався поважною особистістю серед українців Грацу. Він помер 1949 року та був похований на українському цвинтарі в Граці, студентський хор відправив поминальну молебень.

Іра Маланюк - Друга Світова війна та окупація

Другу Світову війну Іра із сестрою застала у Варшаві. 27-го серпня 1939 року до Іри у Варшаву прибула сестра Ельза із Гданська із тривожними новинами і занепокоєнням: Іра поляків із півночі почали евакуювати, буде війна. Іра запевнила сестру, що такого не може бути. Ельза вмовляла поїхати разом у Станіславів, але Іра, безпечна та впевнена, сказала, що вона залишиться у Варшаві. Ельза повідомила, що тоді залишиться з нею. 

Уже через тиждень вони стояли біля вікна у будинку, споглядаючи ясний червневий день. Раптом Ельза викрикнула, мовляв, глянь, Іро, який незвичний насичений ключ птахів у небі. Іще через пару хвилин вони були спантеличені та налякані дивним звуком птахів і сотнями бомб, що падали на Варшаву. 

Незважаючи на це, вона вирішила залишитися і працювати в опері далі. Вся опера сподівалася, що, можливо, ситуація не така критична. Однак вже 5 вересня 1939 року Адам Дідур зібрав своїх чотирьох учнів, втулив в руки по 50 злотих і наказав “Дивіться, щоб ви врятувалися”. 

Цілий місяць опісля двоє сестер добиралися через Польщу, пішки, переповненими потягами, машинами до Станіславова. Майже через місяць ввечері 3 жовтня 1939 року вони прибули додому. Коли батько, побілілий за цей час від страху, побачив двох дочок на порозі дому, завмер від хвилювань і радощів водночас.   

Іра працювала у Львівській опері та час від часу приїжджала у Станіславів. 

Російська окупація була безжальною. У своїх мемуарах вона описує цей час, як один із найжахливіших – вони з сестрою постійно спали вдягнені і мали при собі зібраний чемодан. Коли у 1940 році Чернівці були окуповані росіянами, тодішній російській директор із німецьким прізвищем Хольцманн (Holzmann) попіклувався, щоб все вмістиме перебралося до Львівської опери. Віце-директор Поланські (Polanski) був затятим комуністам та на додачу працівником НКВД. Він ніяк не приховував, що Іра йому не байдужа. Якось після візиту з Чернівців через Станіславів, оглянувши будинок Маланюків, Хольцман попередив Іру: 

Я б радив вашим батькам перебратися у Львів. Їхній будинок у Станіславові – занадто великий. 

Українську та польську інтелігенцію, підприємців, юристів, “занадто багатих” людей забирали вночі з їхніх будинків і депортували на Схід. У їхні двері ніхто не стукав, але ночами постійно було чутно крики, схлипування та постріли.

На ранок в опері постійно хтось зникав – говорити про це не можна було, запитувати теж, зайвих звуків не видавати, зайвих рухів також.  

Сім’я Маланюків запевняла себе, що, можливо, лікарям “пощастить” більше. Адже солдати потребували лікарів. Не тільки солдати, а й радянський військовий адміністративний персонал приїхав із далекого, очевидно геть не цивілізованого азіатського регіону. У своїх мемуарах Іра пише, що кілька разів сама була свідком, як унітаз використовували як умивальник, а жінки військовокомандувачів ходили в театр у нічних шовкових сорочках. (с. 46). 

Під час німецької окупації Іра перебувала, в основному у Львові. Жила у старої польки фрау Маєвської. Місцеві сподівалися за приходу німців на “краще” життя, однак все тільки погіршилося. 

Іра Маланюк – від біженки до першого контральто Відень та Грац (1944-1947)

Іра Маланюк – австрійська вимушена еміграція

Намагаючись прилаштуватись, Іра поїхала на аудицію у Вроцлав. Після тяжкої дороги та прослуховування Фелікс Бальхаузен (Felix Ballhausen) із захопленням та зачудуванням промовив:

«Така юна дитина! Ви маєте талант, але що мені з вами робити? Є лише одна вакансія в сільській місцевості, але я ж не можу відправити вас, куди летять бомби!»

 

“So ein junges Kind! Sie haben Talent, aber was soll ich mit Ihnen machen? Es gibt nur eine Vakanz im Ruhrgebiet, aber ich kann Sie doch nicht dorthin schicken, wo die Bomben fliegen!” (c.55). 

Тоді в Іри виникла інша ідея: “Я їду у Відень”. 

Вона часто повторювала, що ментально подорожувала до Відня завдяки живим і чаруючим розповідям бабусі. Тепер, побачивши, що іншого виходу, як емігрувати, немає, зібралася. Як вона пише у своїй біографії, думала, що у Відні безпечніше.

“Росіяни у Відні? Немислимо!” І тут же ж сама себе доповнює: чому у ті роки сталося все “немислиме”?.. 

Єдиний контакт у Відні, який Іра отримала від своєї мами подруги по переписці, був Лілі Хоффманн (Lily Hoffmann). І ось холодного лютневого вечора 1944 року юна Іра Маланюк прибула на віденський Ostbahnhof. Як виявилося, тітка Лілі живе не у Відні, а в Прессбаумі (Pressbaum). Через західний вокзал (Westbahnhof), вона поїхала в Пресбаум, де на вокзалі добрий чоловік привів до будинку тітки Лілі. Наступний ранок за “небесним сніданком” обоє вирішували, що робити далі. Тітка Лілі поселила Іру у квартиру своєї сестри (яка через війну втекла в село) у третьому віденському районі на Landstraße Hauptstraße. Тітка влаштувала аудицію із відомою, однак уже поважною співачкою Анною Бар-Мільденбург (Anna Bahr-Mildenburg). 

Вона вважалася відомою виконавицею постановок Вагнера та користувалась надзвичайним успіхом на сцені Віденської придворної опери під керівництвом Густава Малера (1897-1907). Коронною партією Анни Бар-Мільденбург вважалася партія Ізольди в “Трістані та Ізольді”. Після фантастичної кар’єри у придворній опері, Анна викладала в музичній школі міста Відня на Johannesgasse.

Вона була захоплюючою постаттю, у її величних виступах звучала велич кайзерської оперної традиції. 

 

Sie war eine faszinierende Gestalt, in ihrem majestätischen Auftreten klang die Größe einer imperialen Operntradition nach. (c. 57).

Найперша реакція Анни на Іру було захоплююче “Талант! Який талант! Але ж, боже, дитино, як ти вимовляєш?..”  У Іри був помітний акцент і Анна допомагала над ним працювати. 

Перші партії над якими працювала Іра були Орфей, Кармен та Перстень Нібелунгів. Їй було надзвичайно важко через німецьку мову, багато чого не розуміла, але так хотіла. Анна Мілденбург надзвичайно допомагала юній примі.

Моя дорога, ти не уявляєш, скільки зірок співають німецькою, ні слова, не розуміючи про що. 

Мілденбург дуже вірила у Іру, написала їй бездоганну рекомендацію “виняткова якість голосу та талант до презентації” (außergewöhnliche stimmliche Qualitäten und Darstellungsbegabung) і запросила на свій майстер-клас у Моцартеум протягом Зальцбурзького фестивалю влітку 1944 року. На жаль, в Іри не було фінансової можливості оплатити курс. Тоді Анна організувала аудієнції та благодійні збори, де одна із присутніх Фрау Хофрат Зальцер (Hofrat Salzer) одразу погодилася надати Ірі 200 райхсмарок для оплати курсу.           

Іра Маланюк – успіх у Граці

Після Відня, Іра Маланюк навчається співу у “Моцартеумі” в Зальцбурзі (1945). А далі стала солісткою опери австрійського Граца (1945-1947), пізніше швейцарського Цюриха (1947-1952). 

13 грудня 1945 у віці 26-ти років Маланюк дебютувала на сцені Грацької опери в ролі Азучери в опері Джузеппе Верді “Трубадур”.  Це був шалений успіх після якого мер міста Грац запросив її стати солісткою опери. Менше, ніж за два роки, вона зіграла десятки великих ролей, виконуючи їх переважно німецькою мовою. 

Іра Маланюк – Вагнерівський фестиваль у Байроті 1951 року

Однак ще шаленіший успіх чекав на співачку під час Вагнерівського фестивалю у Байроті 1951 року. Відбувалася постановка “Перстень Нібелунгів”, якою керував знаний диригент Герберт фон Караян, тоді із жахом виявили, що в театрі немає кому виконувати мецо-сопранову партію Фріки. Коли викликали Іру Маланюк, та миттю побачила свій шанс і за дві години сиділа вже у гримерці, приміряючи костюм та вивчаючи партію. Це був її тріумф, який для багатьох виглядав, як такий, який дався легкою ціною. 

Вона згадувала цей виступ як щасливий випадок, який дозволив піднятися на вершину світової слави, – розповідала франківська музикознавиця Олександра Турянська. – Але насправді своїм успіхом Іра завдячує щоденній праці, блискучій виконавській майстерності й артистичному таланту. Вона вражала широким діапазоном співу, володінням голосом, чіткою артикуляцією, незалежно, якою мовою співала. Співачка мала просто королівську поставу, могла на сцені відтворити образ рухами, поглядом, була уважна і слухняна – відразу вміла відчути, що від неї вимагають постановники опери. 

Читайте на Storinka.at про успіх українки, першої жінки, що керувала Оперою у Граці (2017-2020), першою диригенткою у Байроті (2021) Оксаною Линів

Іра Маланюк – оперна прима

Залишивши Австрію на десять років, Іра Маланюк знову повернулася туди як солістка опери. Протягом наступних сімнадцяти років (1956-1973), згідно з особистими записами, вона виступила: 270 разів, як солістка у Фольксопер у Відні (Währinger Str. 78, 1090 Vienna), 212 разів, як солістка у Віденському Державному Оперному Театрі (Herbert-von-Karajan-Platz 1010 Vienna).

Це в середньому по три сольні виступи щомісяця протягом оперного сезону!!! У 1973 році в Австрії Іра Маланюк була удостоєна звання Камерзінґерін. Саме в Австрії Іра Маланюк завершила кар’єру, востаннє вийшовши на сцену 14 травня 1976 року.

Цікаві факти:

  • У своїй автобіографії “Голос серця” Іра Маланюк згадує про Соломію Крушельницьку. Остання була двоюрідною сестрою батька Іри Маланюк. Мовляв Маланюк ніколи Соломію не зустрічала, але не виключено, що любов до театру та сцени та “капля її крові тече в моїх жилах”.  Крім того, відомий композитор Мирослав Скорик є троюрідним братом Іри Маланюк.  
  • В Станіславові Іра Маланюк жила в будинку своїх батьків (тепер вул.Грушевського 17, Івано-Франківськ). Батько збудував цей будинок сам та використовував його, як свою приватну лікарську ординацію. Доктор Маланюк придбав тоді перший у місті рентґенівський апарат. Полковнику Осипу Маланюку світила кар”єра військового лікаря в польській армії, від якої він відмовився на користь приватної практики хірурга. Осип Маланюк виконував обов”язки коменданта військового шпиталю Української Галицької Армії у Станіславові. Саме батько Іри Маланюк оперував молодого кадета Андрія Розумовського, батька Грегора Розумовського, прямого нащадка останнього українського гетьмана.
  • В університеті Граца є зал, названий на честь Іри Маланюк. Більше інформації на сайті Університету Граца. 

Художні книжки/документалка:

  • Іра Маланюк | #05 Сезон 3 | ART ПерсонА, ART ПерсонА YouTube, 29.01.2019. 

Література:

Маєте цікаві ідеї, історії чи інформацію про українські об'єкти /події у Відні?
Напишіть нам.
Давайте разом творити та зберігати українську історію Відня та Австрії!
+ Додати опис