Відень – головне місто Франкового життя (поруч із Дрогобичем, де гартувалися його характер і світогляд у пору юнацтва, і Львовом, що став його домівкою на наступних 40 років, до самої смерті).

І це не перебільшення! Річ не тільки в тому, що письменник бував тут понад десяток разів (скажімо, з 1890 по 1897 він приїздив сюди практично щороку, часто по кілька разів на рік) і загалом провів майже рік свого життя. Справа в тому, що у Відні вершилася Франкова доля. Це було місто його тріумфів і падінь, надій і розчарувань. Тут він став доктором філософії Віденського університету – одної з найстаріших і найславніших вищих шкіл Європи. Тут налагоджував політичні, наукові й особисті контакти з провідними інтелектуалами свого часу – і розмовляв із ними на рівних, байдуже, за столиком у кав’ярні, з академічної кафедри чи на політичному вічі. Тут сподівався на позитивне вирішення питання своєї доцентури у Львівському університеті – та марно. Тут писав свої твори – і прагнув побачити їх на сцені столичних театрів (хоч і не завжди вдало). Тут публікував резонансні статті у провідних часописах, які читали й обговорювали в усьому німецькомовному (і не тільки!) світі – і тут часом не мав копійки, аби прожити ще один день. 

Панорама Відня. Поштівка 1916 р.

Наддунайська столиця для Франка – не тільки серце монархії Габсбурґів і резиденція цісаря, осідок урядових інституцій, місто розкішних парків і помпезних споруд на Рінґу, покликаних символізувати велич імперії, а передусім науковий, освітній і культурний центр: це велике університетське місто, місто театрів, музеїв, концертних і виставкових залів, багатих фахових бібліотек, книгарень, кав’ярень і редакцій провідних часописів, місто авторитетних учених, славетних митців і гостроязиких публіцистів, місто, де вирувало інтелектуальне життя, що задавало тон і формувало ідейний клімат не тільки Австро-Угорщини з усіма її провінціями, а й цілої Європи. 

Середмістя Відня. Франценсрінґ. Поштівка

Наскільки відомо, уперше Франко приїхав до столиці імперії Габсбурґів 1890 р., щоб зустрітися тут з Михайлом Драгомановим – своїм «духовним батьком», неофіційним науковим керівником і політичним провідником (принаймні до певного часу). 

Михайло Драгоманов. Софія (Болгарія). Фото з альбому Івана Франка

Не раз письменник заїздив до Відня транзитом, мандруючи до Чехії, Італії чи Німеччини. Скажімо, вертаючись з конгресу слов’янської молоді в Празі, у травні 1891 року Франко мав зустріч із членами культурно-освітнього товариства українських студентів у Відні «Січ». «Січовики» ще 27 листопада 1889 р. обрали його почесним членом «за знамениті заслуги… для нашого товариства і для русько-українського письменства».

Пов'язані організації

Телеграма від товариства «Січ», надіслана Івану Франку з Відня з нагоди 25-літнього ювілею творчої праці.

Найзагадковіша з цих мандрівок – 12-денна подорож Європою у вересні 1892 року. У листі до того-таки Драгоманова від 22–23 вересня 1892 р. Франко писав: «Останніх 12 день я також був у дорозі, в Кракові, Відні, Нюрнберзі й Франкфурті…» Чого він туди їздив, досі достеменно не знаємо, хоча можна припустити, що як лідер Русько-української радикальної партії мав потребу у налагодженні тіснішої співпраці з європейськими політичними колами демократичного спрямування. Саме таємна політична мета може пояснювати, чому письменник докладніше не розповідав про цю поїздку. 

Та по-справжньому Франка до Відня привела не політика, а наука. 

Найтривалішим перебуванням Франка у Відні був час праці над докторською дисертацією у 1892–1893 роках. З огляду на політичне минуле (арешти, ув’язнення, участь у пропаганді радикальних ідей), письменник не міг завершити своїх студій у Львові: надто багато було перешкод від недоброзичливців. Тож після безуспішних намірів подати дисертацію в університеті, який тепер носить його ім’я (зокрема, про Івана Вишенського й політичну поезію Тараса Шевченка), Франко наважився їхати до столиці. Не останню роль у цьому його намірі відіграла його дружина, яка вірила, що докторський ступінь дасть змогу її чоловікові посісти надійне суспільне становище, достатнє, щоб гідно втримати родину. 

Іван Франко та Ольга з Хоружинських у день шлюбу. Київ, 1886

Мені нараджено сідати до докторського екзамену не у Львові, а в Відні, під Яґичем, котрий з усякого погляду все-таки не Огоновський і не вважає мене своїм ворогом. От я й почав лагодити свою дисертацію – по-німецькому і думаю скінчити її до кінця червня, а найдалі до половини липня по латинському ст[илю], то й завіз би її Яґичу і порозумівся б з ним щодо усного екзамену.

 

Іван Франко. Лист до Михайла Драгоманова від 30 травня 1890 р.

Пов'язані вулиці/місця

7 жовтня 1892 року на Північний вокзал Відня (Nordbahnhof) прибув зі Львова ще молодий, 36-річний чоловік, на той час уже батько чотирьох дітей (найменшій Гандзі було лише 2 місяці!). Він був сповнений рішучості і певний своїх наукових спромог, хоча й трохи сумнівався, чи самі по собі наукові регалії одним махом вирішать усі його життейські проблеми.

Північний вокзал у Відні, на який прибував потяг зі Львова, що ним зазвичай приїздив Франко.

У листі до дружини з Відня від 11 жовтня 1892 p. Франко писав:

Я ж записуюсь на університет не для самого докторського титулу, а також для того, щоб справді скористати в науці і познайомитися з ученими людьми, котрих знайомість може мені бути більш придатною, ніж сам титул докторський. 

Так Іван Франко став докторантом Віденського університету та слухачем славістичного семінару професора Ватрослава Яґича, а той – його науковим керівником. 

Тема дисертації цього разу була обрана цікава, та політично нейтральна: «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія». Такі джерела цієї пам’ятки середньовічного письменства, як, наприклад, притча про єдинорога та буддійські легенди про царевича Сіддгартху Ґаутаму, були значно «безпечніші», ніж гнівні сатири Шевченка й полемічні інвективи Вишенського…

Обкладинка праці Івана Франка «Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман». Львів, 1897

Ватрослав Яґич

Ватрослав Яґич (хорв. Vatroslav Jagić) (1838–1923) – хорватський учений-славіст, лінгвіст, палеограф і археограф, літературознавець, історик. Доктор філології (1870), професор (1863). Член Південно-слов’янської Академії наук і мистецтв, Російської, Берлінської, Віденської, Краківської АН, Матиці Сербської, Королівського товариства лінгвістів Чехії.

Погруддя Ватрослава Яґича у галереї внутрішнього двору Віденського університету.

Засновник і головний редактор першого міжнародного славістичного журналу «Archiv für slavische Philologie» (1875–1929) та слов’янського семінару у Віденському університеті (попередника теперішнього Інституту славістики).

Автор близько 700 досліджень з різних галузей слов’янознавства, зокрема й низки праць з україністики. Науковий керівник Івана Франка у Віденському університеті. Збереглося їх взаємне листування.

«Шлю Вам поздоровлення з Відня. Мій адрес: Wien, 1, Wipplingerstrasse, № 26, 1 Stiege, 4 Stock», – інформував Франко своїх рідних і друзів (нім. Відень, 1, Віпплінґерштрассе, буд. 26, 1-ші сходи, 4-й поверх).

Відень, Віпплінґерштрассе. Поштівка. Акварель Людвіга Ганса Фішера.

Саме за цією адресою він винаймав помешкання зі своїм львівським приятелем, майбутнім відомим літературознавцем та академіком АН України, Василем Щуратом. У цьому будинку, розташованому за 10 хвилин неквапної ходи від університету і рівно за стільки ж – від собору святого Стефана (катедрального собору Відня, символу міста і національної святині цілої Австрії!), він не раз зупинявся й пізніше, під час наступних своїх візитів до Відня. На знак цього над вхідною брамою до під’їзду тепер красується пам’ятна таблиця. 

«…Маючи намір посвятитися студіюванню славістики, ми разом з Іваном Франком зібралися до Відня. Франкові студії (п’ятнадцятирічні до цієї перерви) тоді вже закінчувалися, а я їх щойно починав. Живучи в спільній кімнаті на Віплінґерштрассе, ми разом ходили обідати у ресторані, при цьому щоденно відвідували каварню “Центральну” на Герренґассе. Там за чорною кавою перечитували дюжину свіжої преси, якщо ніхто третій в цьому не перешкодив. А тим третім, як звичайно, був хтось із знайомих Франка, рідше з моїх, особливо ті, довша розмова з якими могла б бути цікавою для Франка».

 

Василь Щурат. «Тоді це було ще маревом…»

Василь Щурат. Фото. Відень

Пов'язані події

Під час свого найдовшого побуту у Відні (майже 9-місячного, з двома короткими перервами «на ферії» – різдвяні й великодні свята) Іван Франко, схоже, більше часу проводив із книгами, ніж із людьми. 

«По Дунаю льоди пливуть, та я ще не мав часу піти подивитися», – скаржився в листі до дружини від 20 лютого 1893 р. 

Усю свою енергію він скерував на написання докторської дисертації. Певна річ, більшість часу працював у бібліотеках: університетській та імператорській (тепер – Австрійська національна бібліотека, що міститься у палаці Гофбурґ). 

Австрійська національна бібліотека. Фото Анастасії Хлібник, 2021

Іноді зустрічався з колегами-славістами, австрійськими політиками та земляками-українцями.

Пов'язані організації

Вчора у нас був невеличкий комерс славістів, на котрім були Яґич, Їречек, молоді віденські славісти, багато хорватів, що поприїжджали були на Philologentag [нім. День філолога], пражці Краль і Полівка, а вкінці явився й Крумбахер, звісний візантініст. Промов було багато, заставили й мене говорити як екземпляр южноруського народу. Був і Щербатський, на котрого честь говорив Яґич (по-російськи)…

 

Іван Франко. Лист до Михайла Драгоманова від 28 травня 1893 р. 

Але зрідка випадала й хвиля відпочинку. Тоді ішов до каварні, зрідка – до Пратера (великого парку відпочинку з численними рестораціями та атракціонами), а частіше – просто прогулятися середмістям Відня. Тоді особливо гостро відчував, як скучив за дружиною й дітьми…

Віденський Пратер. Головна алея. Поштівка

Тут по днях чудових бувають дуже погані, пару день було так холодно, як у зимі. Зрештою, я мало виходжу, сиджу над своєю дисертацією, котрої докінчений йде досить помалу, хоч усе-таки надіюсь скінчити її на другий тиждень і зараз же віддати, а тоді засяду вчитися до усного… Минувшої неділі був я перший раз у Пратері і придивлявся забавам народним, гойдалкам, каруселям і проч[ая]. Отут би нашим хлопчикам побути та погойдатися! Вчора ходив трохи вечором по садку перед Бурґом – боз турецький зацвів, та так, що цілі корчі аж до самої землі обліплені цвітом Каштани цвітуть, зелено, запах. А сьогодні знов дощ.

Іван Франко. Лист до дружини Ольги від 12 травня 1893 р. 

Під час однієї з таких прогулянок Франко випадково зустрів… свого знайомого і майбутнього кума – поета Миколу Вороного! 

Микола Вороний. Фото

Спогад Миколи Вороного:  

Раз якось іду я розмріяний по Floriangasse (прим. Florianigasse) і декламую Кулішеві строфи: «Ходжу-блуджу по городу, великому, великому; відкрив би я своє серце, та нікому, та нікому…» Коли враз чую, хтось гукає запросто: “Вороний!” Озирнувся я. Дивлюсь, на другому боці вулиці незграбною повільною ходою, в тому ж убранні, що й у Львові, йде… Франко! В руці перед собою держить той же знаменитий капелюх, а в ньому паперовий “фунтик” з черешнями, які свобідною рукою кидає до рота, а кісточки випльовує через губу. З кишені йому стирчить пара свіжих чисел журналу «Житє і слово». Він привітав мене і черешнями, і свіжим журналом. Пішли до нього. Вступивши до невеликого темнуватого помешкання (чи не на третьому поверсі) десь коло Stephansplatz, я був несподівано здивований, коли Франко, знайомлячи мене з господарем, важким і грубим німцем, з типовою фізіономією віденського бюргера, сказав: «Віктор Адлер».

 

Тут, у хаті Адлера, я вперше ближче пізнав справжнього Франка, в якого вже навіки закохався. …Мене запалив той святий вогонь, що так і бив з цілої постаті, з блискучих очей і з палкої, дзвінкої мови Франка. Це був справжній трибун і поет разом – молодий, розумний і натхненно-палкий.

Микола Вороний. «Перші зустрічі з Іваном Франком». 

Віктор Адлер

Віктор Адлер (нім. Victor Adler) (1852–1918) – австрійський політичний діяч, один із організаторів і лідерів Австрійської соціал-демократичної партії, прихильник австромарксизму. Лікар за фахом, почав політичну діяльність як радикал, прихильник робітничого руху. Дружба та листування з Енгельсом продовжувалася й далі, особливо в 1889–1895 роках. Його шанують як одного з творців-засновників новітньої Австрійської республіки. Знайомий і політичний союзник Івана Франка, якого вважав «одним із найвизначніших письменників Австрії». Під час свого побуту у Відні Франко часто зустрічався з Адлером та гостював у нього вдома. 

Віктор Адлер. Погруддя з монумента засновникам Австрійської республіки. Відень

У Відні Іван Франко запізнався з багатьма визначними діячами епохи: не лише австрійськими та німецькими (Віктором Адлером, Енґельберт Пернерсторфером, Германом Баром, Карлом Крумбахером, Фрідріхом Соломоном Кравссом та ін.), а й слов’янськими (Томашем Масариком, Адольфом Черни, Йозефом Сватоплуком Махаром, Їржі Полівкою, Константином Їречеком, Матіасом Муркою, Федором Щербатським та багатьма іншими), позаяк Відень тоді був не просто столицею Дунайської імперії, а культурною столицею всієї Європи. Це було місто інтелектуальних зустрічей, місце міжнародної співпраці, місце міжкультурного діалогу. 

Мій побут у Відні довів до того, що я особисто познайомився з різними людьми, що їх приязнь є для мене честю. Назву між ними проф. Яґича, д-ра Адлера, видавця “Arbeiterzeitung”, проф. Зінґера й д-ра Каннера, видавців “Zeit”, посла Пернерсторфера й інших.

 

Іван Франко. З автобіографії, написаної для редакції «Herders konversations Lexicon» (1909) 

Моя перша зустріч з Іваном Яковичем сталася у Відні багато років тому, ще в період існування австро-угорської монархії. Я приїхав у той час для занять по своїй спеціальності в бібліотеці Віденського університету. В години дозвілля я, ще тоді молодий учений, любив інколи відвідувати кафе “Централь”, яке користувалося популярністю серед віденського студентства і молодих учених. В одно з таких відвідувань кафе мій знайомий професор-славіст познайомив мене з Франком. Це була людина невисокого зросту, не повна, рудувата. Його відрізняла велика скромність 

 

Федір Щербатський. «Зустрічі» 

Врешті-решт, тривала й наполеглива наукова праця увінчалася успіхом. Наприкінці червня Франко блискуче («з відзначенням») складає перед високочолим гроном професорів так званий риґорозум (докторські іспити зі славістики, латини – 20 червня й філософії – 28 червня). 

Меморіальна дошка Івану Франку в Інституті германістики Віденського університету

Пов'язані пам'ятники

Газета «Kurjer Lwowski», кореспондентом якої був Франко, гордо повідомила у рубриці «Хроніка» від 2 липня 1893 року важливу новину: 

«Докторат філософії здобув 1 липня цього року у Віденському університеті Іван Франко, наш шановний товариш і співробітник, справжній українець і знаменитий дослідник слов’янських справ»…

Диплом Івана Франка – доктора філософії Віденського університету

Щоправда, того ж таки дня, одразу після захисту дисертації, Франко найближчим потягом рушив додому, до Львова. По-перше (і найголовніше!) – там його нетерпляче чекали дружина й четверо дітей. А по-друге – у нього просто вже не було грошей, аби довше залишатися у Відні…

Діти Івана Франка: Андрій, Тарас, Петро і Анна

Утім, як і передчував Франко, сам по собі докторський титул не відкрив перед ним брами кар’єри – ні наукової, ні політичної. Попри блискучу габілітаційну (пробну) лекцію (присвячену «Наймичці» Шевченка), його спроба обійняти посаду доцента Львівського університету після смерті професора Омеляна Огоновського не увінчалася успіхом… Владні кола не могли допустити його до викладання, остерігаючись «шкідливого» впливу на молодь! 

Навесні 1895 року Франко провів цілих 12 днів у Відні у справі своєї габілітації – права викладання у Львівському університеті, якого, на жаль, так і не здобув через незручне «політичне минуле». Не допомогла навіть особиста аудієнція в міністра освіти та віросповідань Австро-Угорщини Едварда Ріттнера (до речі, випускника та почесного доктора Львівського університету)…

Тож коли двері перед Франком-науковцем зачинялися, слово брав Франко-політик. Він тричі кандидував від Русько-української радикальної партії до австрійського парламенту (Райхсрату) – Державної ради у Відні (у 1895, 1897, 1898 рр.). Та обраним «послом» (депутатом) йому жодного разу стати не вдалося, попри колосальний авторитет серед селянства та інтелігенції Галичини. Утім, своєї активної позиції він і далі не приховував. А його життєві стежки все одно часто стелилися до австрійської столиці (навіть коли вона його не приймала) – епіцентру не тільки освітньо-наукового, а й культурно-мистецького й суспільно-політичного життя. 

Утім, своєї активної позиції він і далі не приховував. А його життєві стежки все одно часто стелилися до австрійської столиці (навіть коли вона його не приймала) – епіцентру не тільки освітньо-наукового, а й культурно-мистецького й суспільно-політичного життя. 

Читайте також про створення дипломатичної місії Української Народної Республіки у Відні.

У грудні 1896 року Франко виголосив у віденському Ронахері (Ronacher, Seilerstätte 9, 1010) дві промови про становище галицького селянства. А роком пізніше у віденському товаристві фабіанців прочитав доповідь про еміграцію з Галичини. Не раз брав участь у віденських вічах і мітингах, часто зустрічався з провідними громадсько-політичними діячами тієї доби, що також перебували у Відні, незрідка – за віденською традицією – на каві. 

Адже якщо кажуть, що Париж вартий меси, то Відень уже точно вартий кави! 

Пов'язані події

Café Central. Фото Анастасії Хлібник, 2021

Віденська культура каварень – яскравий феномен європейського цивілізаційного простору. Тут не тільки зі смаком споживали гарячі напої й десерти до них, а передусім спілкувалися на приватні та робочі теми. Високий стандарт цієї культури на теренах імперії Габсбурґів, зрозуміло, задавали передусім столичні каварні – такі, як знамените Café Central на Herrengasse у середмісті австрійської столиці, де Франко залюбки частувався горнятком запашного меланжу (кави з молоком) з круасаном чи шматочком торта «Захер», переглядаючи свіжу пресу, обговорюючи культурні й політичні події з приятелями і знайомими та обдумуючи свою докторську дисертацію. 

Недарма легендарного Франкового предка по маминій лінії – Юрія Кульчицького, героя оборони Відня 1683 р. від турецької навали і засновника однієї з перших віденських каварень «Під синьою пляшкою», – вважають українцем, який навчив Європу пити каву – бо ж саме йому приписують винахід рецепту знаменитої віденської кави! Тож і його далекий нащадок не цурався цієї традиції. 

Пам’ятник Юрію Кульчицькому у Відні (на розі Favoritenstraße, 64 і Kolschitzkygasse)

 

На другий день довідався я, що Франко буде вечором у Центральній каварні на Панській вулиці, і я пішов туди з покійними Романом Сембратовичем, який мене представив йому і Могильницькому. Могильницький весь час розповідав інтересно про різні виборчі приключки, був веселий, метав жартами, як китицями цвітів, а наприкінці оповідав, як-то він того ж дня з Франком бачився у Würstel-Prater і як Франко їздив на каруселях та в ресторані Свободи танцював з якоюсь ладною віденкою і в танці вивихнув ногу. Франко не перечив Могильницькому і тільки посміхався. Розповів також, що був з Адлером на обіді у професора Зінгера та дуже вихвалював мудрість і вченість В. Адлера й тішився, що отворив собі дорогу до віденських газет і журналів.

 

Марко Черемшина. «Фрагмент моїх споминів про Івана Франка»

Пов'язані пам'ятники

Марко Черемшина (Іван Семанюк). Фото

Навіть удома, у Львові, і на бойківських путівцях чи гуцульських плаях Франко не переривав інтелектуальних зв’язків із Віднем. Як журналіст і публіцист він активно співпрацював із численними австрійськими періодичними виданнями суспільно-політичного та наукового спрямування, зокрема віденськими часописами «Die Zeit», «Die Arbeiter-Zeitung», «Wiener Blatt», «Die Wage», «Neue Revue», «Neue Freie Presse», «Österreichische Rundschau», «Zeitschrift für österreichische Volkskunde», «Ruthenische Revue» та ін. Треба зазначити, що й гонорари від деяких із цих видань значно перевищували Франкові заробітки у галицькій (і особливо українській) пресі. 

А як етнограф і фольклорист Іван Франко брав участь в організації наукових експедицій та постачав наукові матеріали й цінні експонати столичним віденським музеям. І передусім австрійському музею народної культури у Відні (Österreichisches Museum für Volkskunde, Laudongasse 15-19, 1080 Wien). З його очільником і засновником– професором етнографії Віденського університету, фольклористом, етнологом та індологом Міхаелем Габерляндтом (1860–1940) – Франко підтримував тісні контакти, передав йому зібрану етнографічну колекцію, яка сьогодні зберігається в музеї.

Міхаель Габерляндт. Погруддя з Австрійського музею етнографії (Wien, Österreichisches Museum für Volkskunde)

Коли 1904 року Наукове товариство імені Шевченка у Львові спільно з Товариством австрійської етнографії у Відні зініціювало наукову експедицію для антропологічно-етнографічного дослідження Бойківщини, одним із основних її учасників та співорганізаторів став Франко. За результатами цих досліджень він опублікував німецькою мовою у фаховому журналі «Zeitschrift für österreichische Volkskunde» (Відень, 1905) розлогу підсумкову студію «Етнографічна експедиція на Бойківщину» (нім. «Eine ethnologische Expedition in das Bojkenland») з численними ілюстраціями та проникливими спостереженнями. 

Так що столиця над Дунаєм письменника насправді не відпускала… Навіть їдучи на лікування до Ліпіка у Хорватії у березні 1908 року, вже недужий Франко планував по дорозі заїхати до Відня, аби побачити виступ всесвітньовідомої танцівниці Айседори Дункан, яка якраз тоді гастролювала в австрійській столиці…

А дружині в подарунок якось купив у Відні дорогу сукню (за спогадами Катрі Гриневичевої). Щоправда, скаржився, що вона її чомусь так ні разу й не вдягнула…

Уже на початку 20-х років ХХ століття, у Відні певний час зосередив свою діяльність син письменника, Петро Франко, де навіть заснував видавництво «Франко. Син і спілка». 

Петро Франка, наймолодший син Івана Франка та засновник видавництва «Франко. Син і спілка» у Відні. Фото 1920-х років

Петро Франко продовжив видання серії «Пластовий книгозбір» (перше число якої – «Пластові гри і забави» – з’явилося ще 1913 року у Львові) та започаткував нову книжкову серію – «Малий книгозбір». У видавництві «Франко Син і Спілка» було опубліковано низку науково-популярних книжечок. Серед них і праці самого Петра Франка, що вийшли друком у 1921 році: «Як закладати пластові дружини?» («Пластовий книгозбір», ч. 2), «Огляд теріторії України. (Після С. Рудницького)» («Пластовий книгозбір», ч. 3), «Відмолодження. (Після Др. Е. Штайнаха)» («Малий книгозбір», ч. 1), «Теорія зглядности. (Після А. Айнштайна)» («Малий книгозбір», ч. 2), «Що кождий повинен знати про змінок?» («Малий книгозбір», ч. 3).

Варто відзначити, що в 20-х роках ХХ ст. Відень став не лише центром української політичної думки на еміграції, а й осередком видавничої справи. Сюди перенесли свою діяльність такі українські видавництва, як «Вернигора», «Дзвін», «Дніпросоюз», «Українська школа». Загалом у тогочасному Відні функціонувало понад 30 видавництв різних громадських організацій, політичних партій, об’єднань та ін.

У Віденському університеті навчався інший син Франка, Тарас, тут пізніше мешкала й Анна Франко-Ключко, у неї гостювала племінниця Віра (донька брата Петра). Тобто зв’язки Франків із Віднем були родинними. 

А про присутність самого доктора Франка у сучасній австрійській столиці, крім меморіальних таблиць на Віпплінґертштрассе, 26 та на факультеті германістики Віденського університету нагадує скромний, зате елегантний пам’ятник (погруддя роботи львівського скульптора Любомира Яремчука) на вулиці Postgasse, 8, поруч із Українською греко-католицькою церквою святої великомучениці Варвари. Відкритий він був 1999 року. 

Пам’ятник Івану Франкові у Відні. Скульптор Любомир Яремчук, 1999

Пов'язані пам'ятники

***

Звісно, Франків «роман» з Віднем міг би скластися інакше, якби, скажімо, його наукова, політична чи літературна кар’єра розгорталася в австрійській столиці. Та головне – що він завжди залишався собою: і над Дунаєм, і над Віслою, і над Полтвою, і над Черемошем… Можливо, Відень втратив в особі Франка парламентаря, професора чи міністра, але для свого народу письменник став цілим університетом, академією наук і школою політичного мислення. 

Відень – місто, у якому і сьогодні можна прогулятися з Франком – його стежками-доріжками, які здебільшого не вибігають поза межі середмістя (Innere Stadt), тож їх цілком реально зміряти своїми ногами. Точнісінько так само, як своїми ногами столичний брук міряв сам письменник. Адже Франко ходив пішки, а не їздив фіакром! 

А замість скролити стрічку соцмереж, зазирніть краще до однієї з старих каварень – на каву з газетою! Це буде дуже по-франківськи. І дуже по-віденськи.  

Автор: Богдан Тихолоз

Співпраця:

Цей матеріал створено у співпраці із Домом Франка у Львові. https://dimfranka.lviv.ua Дім Франка https://www.facebook.com/dimfranka/ — це не просто Музей все про Франка від А до Я. Це також Дім Муз, де вирує багатогранне мистецьке життя; Дім Науки, що є осередком франкознавчих та музеологічних студій; Дім Діалогу, де відбувається чесна дискусія та пошук порозуміння; Дім Родини, де по-домашньому затишно і тепло. А ще це справжнє Місце Сили. 

Примітка:

У публікації використано зображення з фондової колекції Дому Франка (Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка). Джерело: https://dimfranka.vercel.app/ 

Література:

• Günther Wytrzens. Iwan Franko als Student und Doktor der Wiener Universität. In: ‘Wiener slavistisches Jahrbuch, Bd. VIII, Graz-Köln, 1960, S. 228-241.
• Stefan Simonek. Ivan Franko in der Wiener “Arbeiter-Zeitung” (1889-1901) (Addenda et corrigenda). In: Wiener Slavistisches Jahrbuch 52 (2006), S. 201-212.
• Ярослав Грицак. Франко у Відні [У вид.:] Подорож до Європи. Галичина, Буковина і Відень на центральноевропейській культурній шахівниці / Редактори Оксана Гаврилів і Тимофій Гаврилів. Львів: ВНТЛ-Класика, 2005, с. 9–29.
• Alois Woldan / Olaf Terpitz [Hg.]: Ivan Franko und die jüdische Frage in Galizien. Interkulturelle Begegnungen und Dynamiken im Schaffen des ukrainischen Schriftstellers. Göttingen: V&R unipress 2016.
• Богдан Тихолоз. Український Мойсей Австрійської Галичини [У вид.:] Проект «Україна». Австрійська Галичина : [колективна монографія] / авт.-упоряд. М. Р. Литвин; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. Харків : Фоліо, 2016, с. 228‒254.
• Larissa Cybenko. Ivan Franko und die Wiener Moderne. In: Wynfried Kriegleder u. a. [Hg.]: Kulturelle Zirkulation im Habsburgerreich. Der Kommunikationsraum Wien. Wien: Praesens Verlag 2019, S. 263-287.
• Богдан Тихолоз. Франко як текст: Досліди і досвіди / післямова Данила Ільницького. Львів: Простір М; [Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка], 2021. 992 с. (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 10).
• Богдан Тихолоз. Доктор Ф. Маленька книжка про великого Франка. — Львів: [Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка], 2021. 176 с., іл. (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 14). Також доступна як аудіокнига: https://www.audiostories.pro/doctor-f-tyholoz
• Ярослав Лопушанський. Віденська Франкіана: студії, докторат, академічне середовище Івана Франка у Віденському університеті (1892-1893) Дрогобич: Посвіт, 2024. 204 с.

Путівники:

• Франкомандри+ : Путівник / Ідея, упорядк., вступ. слово: Б. Тихолоз; тексти: І. Медвідь (контент-редактор, рерайтер) та ін. ; дизайн: В. Мартинюк; Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду. Львів: Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка, 2021. 224 с. (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 11).
• [Англ. / Eng.:] Frankotravel+: Guide / Idea, alignment, introductory word: B. Tykholoz; texts: I. Medvid (content editor, rewriter) and others; design: V. Martyniuk; Lviv National Literary and Memorial Museum of Ivan Franko; with the support of the Ukrainian Cultural Foundation. Lviv: Lviv National Literary and Memorial Museum of Ivan Franko, 2021. 224 p. (Series «Franko House Library». Issue 12).

Художні книжки/документалка:

Книжки:

• Франко від А до Я / Тексти: Богдан Тихолоз, Наталя Тихолоз. Графічне опрацювання: Романа Романишин, Андрій Лесів. Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. 72 с.
• [Нім. / Deutsch:] Franko von A bis Z / Texte: Bohdan Tykholoz, Natalja Tykholoz; Graphisches Design: Romana Romanyschyn, Andrij Lesiv. Lemberg — Budapest — Wien — Ljubljana — Zagreb, 2019. 64 S. (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 6).
• [Англ. / Eng.:] Franko from A to Z / Texts: Bohdan Tykholoz, Natalia Tykholoz; Graphic design: Romana Romanyshyn, Andriy Lesiv. Lviv — Budapest — Vienna — Ljubljana — Zagreb, 2019. 64 p. (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 5).
• Степан Процюк. Руки і сльози. Роман про Івана Франка. Івано-Франківськ: Discursus, 2024. 384 с. 

Документальні фільми та відеоінтерв’ю:

• Великі Українці – Іван Франко (2008) (ведучий – Святослав Вакарчук) https://www.youtube.com/watch?v=H17x5oPpo54
• У Відні показали виставку-лабіринт про Франка (2019) https://www.youtube.com/watch?v=xBwZxiWNLao&t=15s
• Іван Франко. Найпікантніші факти із життя (Історична правда з Вахтангом Кіпіані) (2020) https://www.youtube.com/watch?v=_llpQ8W82gg&t=36s
• Маловідомий Іван Франко | інтерв’ю з Богданом Тихолозом | БЕЗ БРОМУ (2020) https://www.youtube.com/watch?v=mvTtZ2aZXJ8&t=1596s
• Як Франко змінив Україну, конформіст Гоголь, Шевченко воскресив мертвих — Тихолоз | Дивись! (Авторський проєкт Романа Кравця – Українська правда) (2023) https://www.youtube.com/watch?v=eNfif2sYOac&t=16s
• Живий Іван Франко: плітки і правда. Біографія, дружина та коханки. Жінка, криза подружжя, фемінізм (Дивіться, митець! Look, that is the artist!) (2024) https://www.youtube.com/watch?v=AqMk08tAdY0&t=163s