В’ячеслав Липинський (1882, Волинська губернія, Російська імперія – 1931, поблизу Відня) — державний та політичний діяч, публіцист, історик, соціолог, теоретик українського консерватизму.
Народився Липинський 17 квітня в селі Затурці Волинської губернії (Російська імперія), мав походження із польського шляхетного роду. Виріс у культурно-польському католицькому середовищі кресов’яків-поляків, які, однак, знали український етнос та володіли українською.
Пов'язані події
В'ячеслав Липинський та ранні ідеї творення української держави
Навчання в 1-й Київській гімназії та перебування в столиці вплинуло на погляди молодого В’ячеслава. Він долучався до зустрічей активної молоді, які згодом отримали назву «гурток Требінської». За словами істориків, там збирались люди різного віку та фаху, але спільним у них був потяг до рідної країни.
Після закінчення університету, В’ячеслав перебував з 1909 р. то в Кракові, то господарюючи у своєму маєтку Русалівські Чагари Уманського повіту (нині Черкащина), який дістався йому від дядька.
Пов'язані персони
Липинський — посол Української Держави у Відні та засновник Української демократично-хліборобської партії
У цей період Липинський зрозумів, що українському народу потрібно повернути його еліту, в той час, як нині всім заправляла польська шляхта. Таку думку він описав у брошурі «Шляхта на Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909). Протягом 1917 р. на Полтавщині після Лютневої революції займався українізацією військових частин і разом з Сергієм Шеметом взявся організовувати хліборобські політично-консервативні елементи. В жовтні цього ж року він склав програму Української демократично-хліборобської партії. В’ячеслав Казимирович зближується із Петром Скоропадським, майбутнім очільником Гетьманської Держави навесні 1918 року, після визволення України від більшовиків. У червні 1918 р. Липинський оселяється у Відні, працює там послом Української Держави. Детальніше про це читайте рубрику події, зокрема Створення Дипломатичної Місії Української Народної Республіки у Відні. Навіть попри те, що він був прибічником гетьманської держави та відкинув свої ідеологічні погляди задля того, щоб працювати на благо країни, Липинський продовжував роботу послом. Через сумні події в Україні та вбивство полковника Болбочана, в кінці 1919 р. В’ячеслав Липинський передав пост посла заступнику та переїхав до Райхенау — міста у Нижній Австрії.
Липинський — наукова діяльність у Німеччині та Австрії
З 1920 р. В’ячеслав займався громадською діяльністю, був одним із засновників організації УСХД (Український союз хліборобів-державників), дистанційно керував нею та редагував видання «Хліборобська Україна», опублікував «Листи до братів-хліборобів». Його робота «Україна на переломі, 1657–1659» вийшла в цьому ж році під час його перебування в Австрії. В ній він писав, що рушійними силами історичного процесу є держава, громадські та військові інститути, еліта, а не народні угрупування. Працю «Релігія і церква в історії України» було надруковано в 1925 р.
З 1926 р. по 1927 р. перебував у Німеччині, де в Берліні очолював кафедру історії української державності Українського наукового інституту.
Липинський помер поблизу Відня 14 червня 1931 року після тяжкої хвороби –туберкульозу легенів.
Пов'язані будинки
Література:
- Ольга Юрко. Липинський В’ячеслав, Велика українська енциклопедія vue.gov.ua, 12.02.2020
- За матеріалами порталу Район.Історія, 2020